Павло Тичина (1891–1967) — український поет, перекладач, публіцист. Його справедливо вважають одним з основоположників сучасної української поезії, адже він збагатив її новими темами й образами, оновив і розвинув поетичну техніку.

До видання ввійшли ліричні твори поета з його перших збірок. У своїх віршах П. Тичина сміливо ламає звичні ритми, знаходить несподівані рими, наближаючи поезію до музики. Його рання лірика вражає свіжістю емоцій і почуттів, повним розчиненням у природі, натхненним єднанням кохання та світу, піднесеним настроєм оспівування нового життя й щемкою надією на світле майбутнє. За словами В. Стуса, «Сонячні кларнети» П. Тичини «засвідчили психологічний стан людини, повної сподіваної радості… перед звершенням. Це стан розкошування людської особистості на розгородженій території існування, особистості, вивільненої від старих канонів, особистості в час первотворення і особистості передовсім».