Сюжет зосереджується на виснажливій подорожі та воєнних кампаніях, де кожне рішення має жорсткі наслідки, а герої стикаються з реальністю війни без прикрас. Події розгортаються через конфлікти характерів, тактичні кроки й поступове руйнування ілюзій, а не через героїчні випадковості. Атмосфера важка й цинічна - гумор межує з жорстокістю, а небезпека відчувається постійно. Персонажі розкриваються через втому, страх і прагнення вижити або зберегти владу. Для мене роман цікавий як темне фентезі про ціну амбіцій, де розвиток подій логічний і безжальний.

Прочитав книгу. Ну, що можу сказати... Книга цікава, захоплююча. Настільки, що вчитаєшся — і не відпускає до самого кінця. Автор вміло маніпулює різними гілками сюжету, сплітаючи історію в цікаве полотно. Цього не відняти, бо читається дійсно легко і цікаво. АЛЕ. Незважаючи на все це, я все більше переконуюся, що темне фентезі — не мій жанр. Що його герої — не ті герої, у яких я міг би чогось навчитися (хіба що помилок, марнославства і дурості, яких у мене самого і без них більш ніж достатньо). Бо що для мене ФЕНТЕЗІ? Це той жанр в літературі, в якому людина може бути чимось ВЕЛИКИМ, ну або хоча б дійсно справжньою людиною. РЕАЛІЗМ як жанр не може показати нам більше, ніж є в нашому житті, ФЕНТЕЗІ — може. У ньому можливо набагато більше, В НЬОМУ можна сказати набагато більше. Це жанр, в якому обмеження виключно в голові автора, і в залежності від того, ЯК він пише, історія може набагато глибше проникнути в душу людини. Відповідно, в залежності від того, ЩО (про що) він пише, то «впроваджується» в тій чи іншій мірі в душу читача. Ось до чого я веду. Автор пише круто. Майстерно, барвисто, сильно. Це відповідь на те, ЯК він пише. А ось те, ЩО він пише, мені подобається набагато менше. Це виключно моя думка і я жодним чином не хочу применшити вміння автора, бо він пише добре, але це просто не ті історії, які я хотів би читати. Зараз багато хто шукає в жанрі фентезі реалізму. Ні, навіть не так: шукають чогось більш жорсткого, більш загущеного темними (або червоними) фарбами. Цього всього і справді в реальному житті цілком вистачає: несправедливості, лицемірства, ненависті і крові. Ще є те, що мені не подобається — це повне розмиття понять добра і зла. Точніше, навіть їх відсутності. Існують тільки відгомони честі в деяких персонажах, ну і, природно, саме вони в результаті вмирають раніше за всіх. Як я вже писав у відгуку на попередній роман, мені більше до душі більш однозначні персонажі. Ні, не чисто білі або чорні. Ні, не вони чіпляють. Але ось образи людей, хоч і зі своїми недоліками, але які прагнуть до правди, роблять помилки, але піднімаються після них — це те, чим мене підкупив жанр фентезі, це ті образи, про які мені цікаво читати. Бо вони схожі на тебе тим, що роблять ті ж помилки, що й ти, у них ті ж (а найчастіше й набагато гірші!) проблеми, але вони долають їх, прагнучи до того, що можна охарактеризувати як благо: до захисту, порятунку слабких, виправлення власних помилок тощо. Вони подають приклад. І якщо знайдеться автор, у якого і те, ЩО він пише, і те, ЯК він це робить, виходить геніально і майстерно, історія може глибоко проникнути в душу і залишити там щось. Щось дійсно хороше, корисне, правильне. Навіть частина тієї рішучості, що рухає героями в цій же історії, передається тобі. А що ж передається, якщо автор пише круто, просто відмінно, але про те, що нічому тебе хорошому не навчить, не подасть ні в чому прикладу, не дасть нічого... конструктивного? Не знаю. У моєму випадку я не побачив після прочитання нічого, що б я міг з цієї книги для себе взяти, або ж такі моменти були, але мені не хотілося б їх у свою душу брати. Просто не мій жанр, не мої герої і не моя історія. Чи не єдиним, хто насправді сподобався, став Джезаль. Зріст його особистості вражає, його історія дійсно цікава. З зарозумілого і самозакоханого високородного ідіота він поступово під впливом кохання, друзів і обставин, з якими стикається його життя, змінюється. Але чи хочу я дочитати його історію до кінця? Не знаю, бо зовсім не впевнений, що вона закінчиться добре, що повернувшись на своє місце він не відмовиться від своєї шляхетності, своєї любові до нижчої за соціальними сходами або ж автор не «подарує» їм не те, що вони заслужили. Образ полковника Веста теж викликав симпатію, але і тут я не впевнений, що автор не занурить їх за цю їх «честь» в найгустіше лайно в результаті. Тому, швидше за все, я зупинюся на цьому романі, поки у героїв ще все приблизно добре, поки їх прагнення можна скудно вважати благородними, поки залишається надія на те, що все розв'яжеться справедливо. Зупинюся назавжди чи на деякий час, поки не знаю. Але точно знаю, що поки не хочу знати, у що в результаті виллється історія. Ще раз повторюся: книга написана чудово, живою мовою, з живими образами, чудовим сюжетом тощо. Просто не мій тип історій, не мій жанр, не мої герої.

Шановний, Джо Аберкромбі. Звертаюся до Вас із проханням більше не зацікавлювати настільки та не розбивати мені серце знов! Що це було взагалі? Перша книга помножена разів у десять? Мабуть так. Всі герої після першої частини циклу вже стали такими рідними, такими своїми, що кожен розділ читається з великим задоволенням та очікуванням. Починається історія рівно з того місця, де ми закінчили минулого разу. Ми покидаємо столицю, грубо кажучи в усіх напрямках світу, на південь, на північ, на захід, на схід мабуть наступного разу вирушимо. Кожен розділ пропитаний дуже великою любов'ю автора до реальних людських емоцій, мабуть тому настільки переживаєш за кожного, навіть ті, хто в першій частині могли дуже бісити, змінюються, а та безвихідь, той кошмар, який суне на Земне Коло, тільки додає ще більше співчуття до усіх персонажів. Дуже круто, що у нас додалися нові цікавезні герої, нові локації, нові карколомні сюжетні повороти та розв'язки, більше історії світу, більше знань про Перший закон, про творців цих правил. Але той самий Глокта, Джезаль, Вест, Логен, Шукач, Ферро, всі вони вже як старі друзі, з якими звісно я б не хотів бути особисто знайомий, проте мати їх у друзях вже непогано. Ніяк вже не можу дочекатися на видання фінальної частини. І хоча підозрюю, що добре все аж ніяк не закінчиться, але цікавезно то як!