"Радіо Ніч" - моє знайомство з творчістю Юрія Андруховича. Доволі вдале, цікаве, емоційно не найважче, зато інтелектуально чіпко. Це останній виданий роман автора, який спричинив доволі широкі кола по воді читацьких емоцій. В книгозбірні, натрапивши на відносну новинку, не змогла не згадати, що бачила її в річному топі прочитаних книг. Тому взялася читати. Йосип Ротський - музикант і революцйонер, авантюрист і шизік, порноактор і в'язень. Має бурне минуле, дивне теперішнє, неозоре майбутнє, ліпшого друга ворона і кохання 59 року життя. Не всенького життя, але теж нічого. Його доля - суцільна черга пригод і поворотів, на яких він не гальмує. Шикарна музична відомість, неймовірна кількість жінок у ліжку (роман багатий еротичними сценами, склалося враження, що Андрухович був покусаний Винничуком), невдалий замах на передостаннього диктатора, термін у швейцарській в'язниці і тюремний швейцарський годинник, шалене кохання, трохи заборонене і абсолютно сліпе. Чи не головне - участь у Революції, яскравий момент на творчому шляху, музика серед барикад і холоду, життя попри все, навіть попри нездатність надалі творити музику. Це було найоригінальніше змалювання Революції Гідності, про яке я читала чи дивилася. Ще мене промурашило від позасюжетного вплетення напівпритчевого, проте дуже життьового епізоду про Бога і Диявола. "Радіо Ніч" - це не те що б типовий, проте традиційно постмодерний твір. Мені було цікаво читати на декількох рівнях, і декілька разів я перемикалася, слідкуючи то за сюжетом, то за лінією розвитку героїв у частково альтернативному світі, то за алюзіями до творів культури. Між розділами поринала в музику, яка перериває спогади, розповідь і рефлексії. Це багатогранний і напрочуд музичний твір, його ще визначають як акустичний, хоча цілком можна означити і як авантюрний, і як історичний, і як фентезійний. Термін "сучасна українська література" дозволяє поєднувати це різноманіття в одній лексемі. Тепер я хочу поставити "Радіо Ніч" на поличку з книгами, вартими того, щоб їх перечитати.

Коли ти одразу й есеїст й поет й письменник, перед тобою постає дивовижна місія. Таку місію брали на себе Борхес, Кортасар, Естес тощо. Ти має розповідати людям те, що вони десь на рівні підсвідомого вже знають, але не спроможні себе цього сказати. Утім, ти маєш ще й подати це так, ніби все це велика фантасмагорія, надзвичайна казка. В цьому творі так все й втілено. Ми читаємо нібито фантастику, альтернативну історію, але розуміємо - все це про нас, про наші буденні стосунки одне із одним. Всіх нас може зрадити власний державний апарат, всі ми можемо опинитися у позасвітті - десь на перетині нашого спокійного життя й нульового меридіану. І все це ми бачимо крізь дещо спотворену дійсність, яка перетикає з прозаїчного в віршовий й п'єсний вимір. Так про що це - про пошук митця в світі, який його зраджує. Читати? Стовідсотково. Але чому тоді ставлю цьому дивовижному твору чотири. Бо, пане Юрію, нащо в цю величну й неймовірну для сучукрліту книгу додавати настільки тривіальний й п'ятикласний за рівнем гумору сексізм. Тому 4. Але читайте. Це геніально.

Перша думка про книгу — нічого не зрозуміло, але неймовірно цікаво! Йосип Ротський - піаніст та революціонер. Він обожнює музику та жінок. А ще — сидів у Швейцарській в'язниці за замах на передостаннього диктатора Європи. Чому не зрозуміло? Тому що дуже багато різних натяків (починаючи з імені головного герою) і якщо не знати зашифровані події, то і шифр не розгадаєш. А ще - дуже багато стрибків у часі. Історію розказує і людина, що пише біографію Ротського, і він сам. Як в згадках, так і у власній радіопередачі. І це так цікаво! Я не могла відірватися! Мова автора мене полонила. Він так цікаво і гарно все розповідав! А ще цей qr-код з музикою! Ну і рок, багато року! Звісно, революція на Поштовій теж не залишає байдужою. Тому раджу!