Коли ти одразу й есеїст й поет й письменник, перед тобою постає дивовижна місія. Таку місію брали на себе Борхес, Кортасар, Естес тощо. Ти має розповідати людям те, що вони десь на рівні підсвідомого вже знають, але не спроможні себе цього сказати. Утім, ти маєш ще й подати це так, ніби все це велика фантасмагорія, надзвичайна казка. В цьому творі так все й втілено. Ми читаємо нібито фантастику, альтернативну історію, але розуміємо - все це про нас, про наші буденні стосунки одне із одним. Всіх нас може зрадити власний державний апарат, всі ми можемо опинитися у позасвітті - десь на перетині нашого спокійного життя й нульового меридіану. І все це ми бачимо крізь дещо спотворену дійсність, яка перетикає з прозаїчного в віршовий й п'єсний вимір. Так про що це - про пошук митця в світі, який його зраджує. Читати? Стовідсотково. Але чому тоді ставлю цьому дивовижному твору чотири. Бо, пане Юрію, нащо в цю величну й неймовірну для сучукрліту книгу додавати настільки тривіальний й п'ятикласний за рівнем гумору сексізм. Тому 4. Але читайте. Це геніально.

Перша думка про книгу — нічого не зрозуміло, але неймовірно цікаво! Йосип Ротський - піаніст та революціонер. Він обожнює музику та жінок. А ще — сидів у Швейцарській в'язниці за замах на передостаннього диктатора Європи. Чому не зрозуміло? Тому що дуже багато різних натяків (починаючи з імені головного герою) і якщо не знати зашифровані події, то і шифр не розгадаєш. А ще - дуже багато стрибків у часі. Історію розказує і людина, що пише біографію Ротського, і він сам. Як в згадках, так і у власній радіопередачі. І це так цікаво! Я не могла відірватися! Мова автора мене полонила. Він так цікаво і гарно все розповідав! А ще цей qr-код з музикою! Ну і рок, багато року! Звісно, революція на Поштовій теж не залишає байдужою. Тому раджу!

Книга Андруховича "Радіо ніч" точно не затягує у свій світ з перших сторінок, але вже на половині ти не можеш відірватися, а в кінці просто безмежний смуток нападає, що історії прийшов кінець. На мій великий сором "Радіо ніч" - це перша книга Юрія Андруховича, яку я прочитала, але точно не остання. По-перше, це ладно написаний український текст, по-друге, сама історія. Мені здається, з кожною новою деталлю ти намагаєшся вгадати якихось реальних постатей, накласти ті чи інші події на реальні історичні моменти...і не лише України. Обожнюю ті моменти, коли автор створюю такий образ, з яким ти переживаєш, слідкуєш за всіма його діями, оцінюєш кожне рішення. Іноді виникає ненависть до певних героїв і огида - це шикарно, коли автор може настільки влучно підібрати слова і створити образи, які не лишають байдужим. І сама книга, її вигляд, обкладинка, сторінки виконані дуже якісно і приваблююче. Окремий плюс - це плейліст, відкривши його, можна точно подумки опинитися на нульовому меридіані!