Майже кожен вірш хотілося перечитувати по кілька разів, багато з них хотілося зачитувати вголос, часто доводилося відкласти книгу, бо вона надихала на вже мою творчість. Було відчуття діалогу, що я особливо ціную в поезії Сергія Жадана. Також сподобалося фотооформлення. На знімках моя рідна Троєщина. Тож я могла не тільки знаходити себе у віршах, а ще й знаходити рідні місця, деякі з яких вже перебудували. Для мене ця збірка стала дуже особистою. Як через ілюстрації, так і через відчуття уявного діалогу з автором. Сподіваюся, «Псалом авіації» заговорить і з вами. І на останок наведу улюблену цитату: «Тиша така, ніби хтось довго кричав, що його не люблять. Світло таке, наче це гояться рани. Дерева схожі на демонстрантів із прапорами. Так народжується потреба свободи.»

Завжди важко оцінювати віршовану збірку. Бо тут є рядки, що чіпляють та проникають в глибини душі, а є ті, що прочитав - і одразу забув. З Жаданом це було перше знайомство і я вважаю його вдалим. Зачепило, хоч поезію і дуже рідко читаю. Рада, що вона потрапила до моїх рук саме зараз, бо для мене вона - про осінь. Осінь на вулиці і осінь в душі. Коли ще пам'ятаєш тепло літа, але відчуваєш перший холод та меланхолію. Про відліт птахів і втрачені можливості, про очікування снігу та весни. Про зміни, які бувають завжди. Зачепило! Раджу!