Жозе Сарамаго "Прозріння". Прочитала ще кілька днів тому, але збиралася з думками, щоб написати цю рецензію. Спершу про "Прозріння". Судячи по анотації, події відбуваються 4 роки потому, після подій "Сліпоти". Однак, для мене це поскриптум. Хоча гадаю, для кожної людини це буде щось своє. Тепер про "Прозріння". Під великим враженням від "Сліпоти", я відразу почала читати наступну "Прозріння". Головні герої першої книги зустрінуться і в цій книзі. Але будьте готові, що про них почуєте після першої половини книги. Та й один із них викличе роздратування своїми діями чи навіть розчарування. Наступне, тут багато політики. Хоча це мені не завадило. Єдине був довгий поріг входу в історію. Тобто напочатку читала зовсім потроху. Однак десь після 150-ї я вловила темп читання. Цікаві описи, чи навіть не знаю як це сказати зустрічаються на сторінках. Наприклад: "...бо коли хвиля б'є у скелю, то платили за це доводиться мушлям, Я маю великі сумніви щодо того, чи ця фраза відповідає дійсності, Чому, Тому що мушлі здаються дуже задоволеними, коли їх обмиває хвиля, Не знаю, я ніколи не чув, щоб мушлі сміялися, Та вони не сміються, а регочуть, але гуркіт хвиль заглушує цей регіт, і щоб його почути, доводиться міцно притуляти їх до вуха,..." або "Можливо, тому, що стеля була звуконепроникна, а отже, глуха, вона нічого не могла йому сказати, до того ж перебуваючи більшість часу сама-одна, вона практично втратила дар слова." Що до історії. Буде розповідаться про нову епідемію під назвою "Білі бюлетні". І влада буде з цим боротись, а як саме, це вже прочитаєте самі. Відзначу: Премє'р-міністр - здається знає чого хоче, але звісно виникають проблеми. Особливо запам'яталось, як він отримав листа, але коли минуло два дні. За те цікавий поворот в кінці. Міністр внутрішніх справ - ох, як же він мене дратував. Весь час хоче показати який він "крутий", але водночас і помилки мав. Ну не дивно, те що його очікувало в кінці. Але для мене було все одно шоком. Ось так трохи не логічні враження. Комісар - персонаж із подвійним дном. Тобто пізніше відкрилась його грань, яку не очікувала в ньому зустріти. Правда, з усмішкую згадую, як він з інспектором і агентом другого класу проводили розмову-підготовку до виконання завдання. Інколи це було смішно читати, але усвідомлювати всю серйозність того всього боляче. І до чого все призведе. Можливо б ще кількох назвала б. Але все ж зупинюсь саме на цих трьох персонажах історії. Актуальні теми: віра, новий погляд, пошук відповідей, сміливість, актуальність. Наприкінці, хочу сказати, що рекомендую книгу. Хоча фінал для мене сумний в деякій мірі. Та я сміялась і плакала на деяких моментах. Книга теж зайняла містечко в серці, якби це дивно не звучало. Та й, по своєму, вона підтримала мене в ці дні війни. Дивна логіка можливо. Але я планую і далі читати книги у автора. Дякую видавництву Фоліо та Yakaboo за можливість тримати книгу в руках та й мати на поличці)

Обожнюю твори Жозе Сарамаго, на жаль, їх у автора небагато. Одна з останніх книг, яку прочитала, стала "Прозріння". Вона заявлена як продовження легендарної книги "Сліпота" але це не зовсім так. "Прозріння" - окрема історія, зі своїми проблемами, темами і тільки під кінець ми зустрічаємо тих самих героїв. Ці історії не пов'язані, з ними без проблем можна знайомитись окремо. Але якщо вам подобається автор і ви хочете прочитати усі твори, то краще триматись порядку написання. Сюжет переказувати не буду, на сайті Якабу є опис. Напишу лише, що в цілому враження в мене позитивні, книга сподобалась але для найвищої оцінки трохи не дотягує. Та і найулюбленішою у Сарамаго не стала. На сторінках історія, яка відкриває нам одну із найстабільніших проблем людства - політику і політиків. Розкриває зі специфічним гумором автора, в деяких моментах саркастично, в деяких утопічно, а інколи - неймовірно реалістично. Законотворці які намагаються утримати владу, що може бути більш прозаїчно?.. Історія без кордонів і без географії, така ситуація і такі "правильні" рішення могли трапитись будь де. Можливо комусь буде трошки нудно, але я рекомендую накладати події на реальність, і тоді це відчуття щезає.

Роман величайшего писателя Португалии Жозе Сарамаго "Прозрение" оказался для меня самым скучным и не шибко интересным - здесь очень много политики, много событий которые произошли или намереваются таковыми стать, но в то же время все самые "крутые" элементы сарамаговщины здесь присутствуют и в весьма неплохой форме, да, к сожалению, автор пишет не как в "Воспоминания о монастыре" где не было точек, здесь немного проще - стиль выбран "рассказчик". Произведение представляет собой продолжение нашумевшего романа автора "Слепота" в котором ослепшие жители страны пытаются выжить, а одна зрячая помогает им чем может. Роман поставил любопытный вопрос в конце книги когда девушка вроде как ослепла, а "Прозрение" дает ответ на этот вопрос - это, конечно, интересно, но в творчестве Сарамаго всегда была какая-то тайна, загадка, нерешенный вопрос, и его таким и хочется оставить, а тут же - нам все разжёвывают, обидно. На этот раз - люди не голосуют, что приводит правительство в недоумение перетекающее в бешенство и они приказывают найти виновных. Тут то нам и выпадет честь снова встретить друзей из "Слепота".