Почну з головного: промова Хмельницького в цій книзі — фейк. Її першоджерело — напівхудожня книжка про історію для школярів у Російській імперії, яка називається "Родная старина. Отечественная история в рассказах и картинах" (1879-1904, автор: В.Д. Сіповський). Мабуть, не треба казати, що вигадана в Російській імперії промова Хмельницького несе російський наратив. Ось цитата: "Сей великий християнський государ (це про російського царя - прим. моя) змилувався над незносними кривдами православної церкви нашої Малої Росії. Не злегковаживши безнастанних наших шестилітніх благань, він прихистив до нас милостиве своє царське серце... Коли ми тепер його щиро полюбим, то крім його великої руки не знайдемо благотишнішого пристановища." Крім того, у книжці взагалі (!) немає посилань на джерела. Відповідно, імовірність того, що якісь інші промови також є вигаданими досить висока. Поки я шукав джерело цитат з цієї книжки, наткнувся на її відскановане видання 2009 року з передмовою Едуарда Прутніка (члена "Партії Регіонів" та голови правління фонду "Единый Мир"). Після цього лоігка видання мені стала зрозумілою. Також я поцікавився, хто такий Андрій Хорошевський, що впорядкував книгу. Інформації про нього мало, але ось його доробок: - 100 знаменитых символов Украины, - 20 кращих екскурсій Україною, - Події, що змінили Україну, - Проект «Україна». Галерея національних героїв. Схоже, він не історик, а просто людина, що збирає в інтернеті "цікаві" факти і складає з них книжки. Приблизно як адмін пабліка вконтакте. Висновок: Книжку не раджу.

Ця книга могла б слугувати чудовим подарунком - приємна обкладинка, багатообіцяюча назва, український переклад промов відомих історичних діячів... Але любителів книжкової естетики чекає розчарування - за обкладинкою ховається сірий тонкий газетний папір, можливо це перероблена макулатура, але вона є неприємною на вигляд і не заохочує до читання. До самого змісту в мене питань немає - хороша ідея для збагачення свого кругозору, пізнавально і цікаво прочитати короткі історичні довідки, які передують самому тексту виступів. Серед усіх відомих постатей відведено місце і для декількох українців - Богдана Хмельницького, Леоніда Кравчука та Леоніда Кучми. Звісно, можна сперечатись щодо їх внеску і наскільки їх вплив на історичні процеси України був чи є на сьогодні збудовуючим, але добрим в цьому є те, що принаймні автори збірника вирішили дати слово й нашим співвітчизникам. В сьогоднішніх реаліях багатьом політичним діячам нашої держави бракує досвіду і розуміння сили слова. Їм варто було б повчитись у видатних історичних постатей. Хоча я впевнена, що слова, які будуть мати вплив - мають бути висказані від серця людини, яка дійсно вірить в те, що проголошує вголос. За словами мають бути цінності, і людина має бути готова боротись за них.

Дуже дивно, що у цій книзі немає промови Путіна у Мюнхені, а також низки інших промов. Як би до кого не ставитися, але слід було оцінювати промови з точки зору їх впливу на світ. Натомість низка промов явно притягнута за вуха щодо їх оцінок як таких, що буцімто "змінили світ". Є маргінальна промова Грушевського, але немає промов Донцова, які реально вплинули на ціле покоління української молоді. Немає промов Леніна та Сталіна, Муссоліні, маловідомі українцям промови великого генералісимуса Франко в Іспанії, якому вдалося вберегти значну частину Європи від червоної чуми. Раптом вставлені промови Кравчука та Кучми, але немає промов Ющенка на майдані 2004 року. Цікаво, а де ж промови хоча б Чорновола, які значно сильніше впливали на тих, хто бажав змін? Доречно було б вставити промови українських президентів в ООН і взагалі на міжнародних форумах, якщо йдеться про вплив на світ. Що взагалі вважати промовами? Кулуарні тексти і тому подібне, чи промови, виголошені без особливої підготовки перед великими масами людей? Не ясно. На мій погляд, подібні антологічні видання мають право на існування, є досить корисними, але тільки значно краще продумані та підібрані і концептуалізовані. Втім, авторам слід подякувати хоча б за те, що у виданні не фігурують промови українофобів, таких як Кернес, Добкін і тому подібних, що з маніпулятивною метою могли б бути включені, враховуючи те, що у сучасній Україні навряд чи чомусь взагалі можна дивуватися.