Марина та Сергій Дяченки - Промінь. Космічний корабель летить до нового життя. Двісті добровольців, які наважилися на експеримент, на зміни та смерть у космосі. Вони вже не побачать Землі, а їхні діти ніколи її не бачили. Вони ніколи не бачили справжнього моря, гір, навіть справжнього співу пташок. І, якщо їх батьки розуміли місію, на яку наважилися піти, то нащадки не розуміють, для них чужа ідея нового світу, вони не хочуть такого життя, чи все ж таки? Минає час, а корабель все прямує до цілі... Люди на ньому впевнені, що вони самі вирішують свою долю. Але.... Там, на Землі, чотири підлітка грають людськими долями. Вони впевнені, що це просто програма, це гра, все не по-справжньому... А може?... Складні відносини серед підлітків, підозри, гнітюча атмосфера, кожен бореться за свою ціль. Досить яскраво показано суперництво та проблеми підлітків. Схожу картину ми вже бачили у книзі "Цифровий", де кожен виборював свою перемогу. Я не читала "Володаря мух", але чомусь ситуації цих книг схожі. Бо коли йдеться про владу чи прийняття рішень, навіть дорослі божеволіють і змагаються за ресурси, виконання цілей та перемогу. Що ж чекати від дітей? Сергій та Марина Дяченки пишуть книги, що будуть актуальні як дорослим, так і підліткам. Багато роздумів, багато тем, що змушують замислитися, переглянути своє життя та ставлення до нього... Рекомендую.

Роман «Луч» тандема авторов Дяченко – это первое их произведение за много лет, поэтому поклонники их таланта ждали его с замиранием сердца. Лично мне хотелось прочитать роман в первую очередь для того, чтобы сравнить их прежнее творчество с новым. Я люблю читать Дяченко в дороге – время пролетает незаметно и интересно. В книге 2 сюжетные линии, которые тесно переплетены между собой. Первая линия рассказывает о группе подростков, которые находятся на определенной локации и играют в компьютерную игру. В этой игре земляне летят на космическом судне на некую планету, которая является близнецом нашей. Примечательно, что долетят на нее не те, кто садился на корабль, а их потомки. Вторая линия – это как раз этот самый корабль, на котором пятьсот колонистов летят покорять новую планету. Эти писатели никогда не обходятся без психологических дилемм, в случае романа «Луч» - это проблема выбора. В общем, читать – не оторваться, хотя финал (как часто бывает у тандема Дяченко) вызывает некоторое недоумение.

"Промінь" - перший роман подружжя Дяченків після тривалої перерви. На нього довго чекали і прихильники, які скучили за новими книгами письменницького дуету, і критики, заінтриговані тим, чого сподіватися від авторів, які від фентезі "меча й магії" ("Ритуал", "Брамник") прийшли до "міського магічного реалізму" ("Відьомська доба",), а від нього - до філософської теогонії ("Vita nostra", "Цифровий"). Загальне враження від "Променя" в мене дивне. Автори наче навпомацки намагаються віднайти знайомий, але вже добряче підзабутий шлях. Дяченки ніби наново силкують навчитися збирати зі своїх "фірмових" гвинтиків і коліщаток морального вибору, кохання, протистояння бажання й обов'язку, егоїзму й самопожертви  механізм художнього твору. Вони - немов престидижитатори, які давно вже не виходили на арену й тепер наново опановують технологію своїх власних фокусів. Взагалі "Промінь" нагадав мені гібрид "Цифрового", "Пандема" й " Vita nostra". Четверо підлітків, які змушені керувати подіями на космічному кораблі "Промінь", намагаючись віднайти для його мешканців втрачений сенс життя. Самі ці мешканці, які намагаються зрозуміти: чи є мета, яка виправдовує засоби? А якщо так - то що це за мета? Персонажі доволі схематичні, окремі фрагменти роману нагадують радше конспект кіносценарію, над яким ще збиралися працювати, але потім з якоїсь причини передумали. 7/10, виключно через те, що роман був таким довгоочікуваним.