Книга Наталії Довгопол зацікавила своєю анотацією, тому я, як людина, яка трохи розбирається в астрології, вирішила її прочитати. В романі розповідається про просту дівчину з села на Київщині Євдокію, або, скорочено, Євку, яка жила на початку 17 сторіччя в Україні. Ця дівчина мала надзвичайні здібності до математики та інших наук, тому її обучили складати гороскопи для людей або подій. Описується життя та побут селян і панів, відносини Євки з родичами та паничами, перше кохання до вчителя Ореста. Можна простежити долю дівчини і в Києві, а потім- в Кракові, де вона продовжила навчання. Євка хотіла змінити долі людей, відвернути страшну війну, яка невідворотно насувалася на Україну і Річ Посполиту. Але від долі не втечеш і не сховаєшся… В книзі багато емоцій та почуттів головної героїні, різких поворотів долі її та оточуючих, дивних життєвих відкриттів… Взагалі, тема кохання і почуттів розкрита якось слабкувато, у головну героїню закохуються три брати, що, як на мене, вже занадто, і нагадує латиноамериканську мильну оперу:) Кого ж вона кохає насправді, і чи взагалі кохає? Закінчення книги досить драматичне. Загалом цей роман справив хороше враження, цікаво описана доля молодої звіздарки, але мені чогось не вистачило… Можливо, справжнього кохання, або теплоти і душевності?