Крім роману «Процес» власне у цій книзі вид-ва «Фоліо» міститься ще два знакових оповідання: «Вирок» та «Перетворення» (їх переклала у 2014 р. Наталка Сняданко), а також мікроцикл «Голодомайстер». На обкладинці та в описі цього не вказано. Чи рекомендувати «Процес» широким масам читачів? Це десь якби запропонувати в широкий прокат запустити зараз фільми Тарковського. Не кожному дано зрозуміти. Справа аж ніяк не в перекладі. Врахуйте, теж, що як і «Замок» цей твір є теж незавершеним і складеним зі шматочків і з доповненням до окремих речень/абзаців наприкінці тексту. Мені було легше долати сторінку за сторінку, оскільки познайомився із доробком Кафки відразу через згаданий «Замок», який так і видається поки найважчим. Австро-німецько-єврейсько-чеський письменник, як ми знаємо, є великим фантазером, а його мультикультуралізм пішов, як бачимо, на користь літературі. Чуттєве мислення схоже до сприйняття навколишнього Ван Гогом – він так помічав реальність, що бачив непомітне для всіх. Рік роботи в суді, якісь автобіографічні переживання (а всі твори Кафки про нього і він тому й не прагнув їх оприлюднення), можливо передчуття грядешного тоталітаризму уможливили появу «Процесу». Кафці як митцю повезло жити і творити в цікавий період Австро-Угорської імперії 1914-15 рр.. Тригером для появи «Процесу» стало розірвання заручин з пасією Феліцією. Сюжет загалом схожий на страшний сон з гіперускладненою де тільки можна реальністю. На Йозефа К. завели якусь справу з нез’ясованим звинуваченням, від якої він має відкараскатися, влазячи в повні абсурду тенета судочинної влади і всіх, хто торкається неї (нижні службовці канцелярії, адвокати та ін). Суд тут всемогутній і всюдисущий, його філії та відділи займаються горища житлових будинків, процвітають хабарі, які, втім, нічого «давальнику» не гарантують. Там душно і там зупиняється час, бо треба сидіти чекати на проходження твоєї справи або просто висиджувати раптом побачать, що ти піклуєшся про своє звинувачення і це якось зарахується. Судових процесів з перепалками між різними сторонам як в американських trial-movies не буде. Пошук суті звинувачення нагадує фрагмент зі старого фільму «Відчиніть, поліція!», де старий слідчий доводить молодому, що арештувати і завести справу можна на кожного і завжди є за що. Втім, головний герой не здається, оскільки впевнений у своїй непогрішності. Таким він по тих фрагментах, які дійшли до нас, і виглядає. Йозефа – 30-літнього банківського начальника з хорошою репутацією та міцним здоров’ям оточують жінки, які відразу липнуть як до нього, так і до інших. Якесь специфічне сприйняття у Кафки жіночого образу. Сам факт судового переслідування може відкинути і таки відштовхує людей довкола Йозефа, може зіпсувати йому кар’єру. Якби-то не було, читаючи смієшся, адже повно гумору. Наприклад, чоловік боїться чіпати студента-коханця власної дружини, оскільки той може колись в майбутньому посісти високу посаду і теперішній чоловік буде залежати від нього. Дружина з цих же міркувань не відмовляє студенту. Найбільше кайфував від візитів до адвоката і художника Тітореллі з їхніми поясненнями всієї суті, «анатомії» судового процесу. Твір настільки специфічний, що перед екранізацією з Ентоні Перкінсом і Ромі Шнайдер від 1962 р. на 1-й хвилині пояснюється крупними титрами, хто такий Кафка і в якому стилі він писав. Потім прямо говориться, що це сон, хоча в книзі нічого про сон. Ще один доказ, що без підготовки до перегляду фільм би міг провалитися. В цій кіноверсії К. працює не в банку, а якійсь величезній бюрократичній конторі. І його часто переслідує Ерна – двоюрідна сестра, котра в книзі мимохідь згадується. «Перетворення» - автобіографічне оповідання, в якому Грегор Замза одного ранку відчуває, що перетворюється в комаху і рідні через цей факт відчужуються від нього. Чим більше він стає жуком, тим менше його батьки і сестра мають щось людське і своїх діях та вчинках. Решта оповіданнячок теж заслуговують на увагу. Поставив 5 балів лише тому, що сам люблю логічний абсурд. На любителя.