Олег Криштопа Ольга Каліновська Герої (не) війни «Уже два роки в країні війна, і до неї звикли. Більше того – її перестали помічати. Несвідомо. Свідомо. Щоденні звістки про поранених і загиблих не вражають. У п’ятницю ввечері в пабах неможливо знайти вільний столик, концерти і вистави, політики ведуть боротьбу за владу і ресурси » Саме так розпочинається книга журналістів 5 каналу про героїв (не)війни. Це звісно не художня книга. Тут зібрані історії військових, які на момент видання книги, були на передових позиціях, та тих, хто вже перебував на мирній території. Також у книзі присутня достатня кількість історій про тих героїв, яких уже немає в живих. Як пояснюють автори самої книги у ній описуються історії про тих героїв, історії яких не були жодного разу опубліковані у жодному ЗМІ, хоча їхні вчинки заслуговують на це. Не можу сказати, що читалося легко і безжурно. Було боляче. Особливо важко дався розділ про Іловайськ. Книга складається із значної кількості розділів, які присвячені багатьом питанням військового життя. Тут є розділ присвячений різним гарячим точкам, добровольчим батальйонам, розділ щодо місця жінок на війні та багато інших. Також на сторінках свого твору автори прагнуть розвіяти міфи щодо тих, хто пробився у велику політику завдяки вчасно одягненій балаклаві та всезагальній розгубленості у країні. Прочитавши першу сторінку із книги, я усвідомила, що дійсно війна стала для багатьох ( і для мене в тому числі) справою буденною, число загиблих – просто статистикою, неповага до тих, хто повернувся з війни – реальністю. Не буденністю війна залишилася лише для тих, кого вона не оминула. Хто має безпосереднє відношення до неї особисто або через своїх рідних. І стало прикро та важко на серці від усвідомлення цього. Чесно кажучи, я ніяк не могла усвідомити, що керує молодими хлопцями, зрілими чоловіками для повторного повернення у це пекло війни. Але на сторінках цієї книги я знайшла на нього відповідь. Читати чи ні це вже особиста справа кожного. Уся важкістю під час читання цієї книги полягає в розуміння того, що це не художня вигадка автора, а жорстока реальність. Я рідко коли виписую цитати із книг, але з цієї захотілося деякі зберегти: « Людина, яка добровільно взяла зброю, готова на все задля країни. У них мало сірого. У них чорне та біле. Зрозумійте, вони ті, хто пройшов війну, хто бачив загибель своїх товаришів, друзів, тому природно, що у них вимоги категоричні, відчуття справедливості найвище, це такий собі оголений нерв суспільства.» «Байдуже ставлення з боку вищих офіцерів підриває моральний дух більше, ніж сама війна.» « Як сказав друг Віталік, на війні узагалі немає романтики, але є естетика. На війні ми навчилися любити людей. Людяність переборола страх.» Чомусь читаючи книгу завжди лунали слова із пісня групи Тартак: Мене вже немає!.. А вітер розносить мене по землі... Мене вже немає!.. Я знаю секрети великі й малі... Мене вже немає!.. Поряд зі мною літають орли... Мене вже немає!.. Але важливо, щоб ви всі були!.. А мене вже немає...

Автори «Герої (не) війни» детально розповідають нам про прихованих телевізійними програмами безсмертних патріотів нашої неньки – воїнів України. Це люди, які мають різні походження та вподобання , але їх об’єднує спільна життєва позиція - мир в країні. Олег Криштопа – ведучий 5 Каналу, який за плечима має багаторічний досвід роботи. Будучи відданим свій державі, він не побоявся поїхати до справжнього осердя терористичних актів, Сходу України, де постріли та вибухи гранат уже звиклі явища. Завдяки даній подорожі журналіст допоможе нам дізнатися історії бійців, які відали своє життя за мирне небо над головою та тих, хто і досі стоїть на передовій та відстоює правду. Ольга Калиновська – не менш відома особа, ведуча «Невигаданих історій». Її праці допоможуть нам відчути становище «слабкої статі» у серці війни та їхній внесок в історію, а також справжню відданість наших братів по крові – чотирилапих друзів. Дана книга розчулить кожного і вам ще довго доведеться відходити від прочитаного. Адже тут поєдналися розповіді про захоплення Криму, початок терористичних дій на Донбасі, Слов’янську, Іловайську та Дебальцеві, захист Аеропорту. Зі сторінок до вас долинуть історії загиблих, переказані їхніми друзями та родичами. Як можна спокійно читати рядки даної книги та розуміти, що війна зовсім поряд, посеред нас? Ми гуляємо по місту і навіть не підозрюємо, що повз проходять люди, у яких загинули сини, чоловіки та близькі друзі. А на очі навертаються сльози, коли читаєш подібні рядки: «Дякую, що не питали нічого про тата. Я не хочу вірити, що він помер». Тому я однозначно раджу ознайомитися з даною роботою Криштопи та Калиновської, бо про мертвих, живих та ненароджених потрібно знати та пам’ятати.