Книга читалася легко, на одному диханні. У письменниці цікавий стиль, поєднання непоєднуваного: тонкий гумор поруч із серйозними темами. Сподобалася містична складова (хоча в ній теж є нестиковки), лінія особистісних стосунків. Детективна лінія в процесі читання теж подобалася. Головна інтрига зберігалася до кінця, я все чекала на послідовне та логічне роз'яснення подій у найкращих традиціях класичних детективів, і... цього не сталося :) Склалося враження, що детективний сюжет похапцем зліпили у щось більш-менш пристойне наприкінці, не вдаючись у деталі. Щонайменше дві сцени діалогу "між невідомими" так і залишилися не розкритими. Навіть повертаючись до них після повного прочитання книги, не до кінця зрозуміло, про що йшла мова або між ким конкретно. Роз'яснення деяких подій у загальній картині сюжету теж залишилося десь за кадром. Про деякі "загадкові події" взагалі наостанок забули, як на мене. Мабуть, авторка мала на меті залишити простір для фантазії, і я в принципі люблю певну "недоговореність", але тут таких "недоговореностей" аж надто багато, і вони погано поєднуються між собою у логічний ланцюжок.

Принцип втручання - Тамара Горіха Зерня. Все таки магічний реалізм це мій жанр. От я без запитань занурююсь в книгу в якій реальне відділене від містичного лише слабкою димкою, або зовсім ніяк. В якій перевертні живуть в замку і перекидаються в рудоволосу красуню, в якій місто живе і являє собою багатооке чудовисько, в якій сни це портал на той світ, хоча разом з тим і того світу немає (в цій книзі якось вживаються ці дві взаємозаперечувальні речі). Я пищу, закочую очі і з захватом їм сторінку за сторінкою. Проте від тих моментів від яких потребують залізної логіки, я таки чекаю обгрунтованості. Тому кінець детективної частини видався мені дивним, а висновки притягнуті за вуха. Тут ніби головна героїня, сама все вигадала, а воно хопа і зійшлось. Дивніше навіть за привидів і відьомські прокльони. Враження від книги досить неоднозначне. Поки читала - була в захваті, потім пройшло декілька днів. Я відчула післясмак і в мене виникло дуже багато питань. Авторка, підіймає багато болючих питань сьогодення. Але через її призму все виглядає досить однобоко. Тому трошки око муляє. По сюжету маємо Мирославу з психічними розладами, що виникли після загибелі цивільного чоловіка на війні, на сході. І бабусю Магду, що проповідує принцип втручання. Тобто коли комусь погано допоможи йому навіть проти його волі (я так розумію, таке достатньо перебільшення авторка використала для протиставлення славнозвісного "моя хата з краю", проте все одно маю питання). і саме Магда, практично силоміць відправляє дівчину на таємне весілля своє онучки. Щоб довідатись, а чому ж таки стару то не запросили?

Перша книга автора "Доця" настільки перевернула мою душу, що від другої книги я навіть такого ефекту й не чекала. Мабуть, це неможливо. Однак купила "Принцип втручання" відразу, як тільки побачила в продажу. Ще з анотації стало зрозуміло, що вони з першою книгою абсолютно різні. Читаю відгуки інших читачів і розумію, що погоджуюся з ними - я також не можу сказати однозначно: сподобалася книга чи ні. З одного боку, я прочитала її практично за один присіст - відірватися було складно. Мова в автора приємна, "смачна", а стиль оповіді мені подобається. А от сюжет... Якщо до половини ще можна було казати, що цікаво, то далі стало зрозуміло, що містики як такої тут немає, а поведінці усіх героїв бракує логіки і здорового глузду. Які були справжні причини старої ворожки відправляти математика Станіславу на весілля в замок "під прикриттям" повара? Для мене це питання залишилося загадкою. Адже насправді дівчині нічого не загрожувало. А Станіславі довелося зустрітися з демонами свого минулого. І ця тема теж як на мене не завершена. А фінал - такий собі сумнівний натяк на хеппі-енд. Так що книга - не то детектив, не то містична історія, не то драма, і в це теж вкладені моменти з АТО - теж незрозуміло для чого. Незважаючи на ці недоліки, якщо вийде ще одна книга автора, я її куплю. От такі враження.