Чесно, не розумію захоплення цією книгою. Вирішила почитати, оскільки бачила хороші відгуки й рекомендації, але особисто мене вона розчарувала. Найперше, у книзі повно довжелезних, деталізованих описів місць (як-от - серед іншого - дуже докладна історія Сердечного Каменю) і персонажів, які не мають важливого впливу на сюжет. Тоді як особистості важливих персонажів залишаються якимись недорозкритими й одновимірними. Наприклад, автор докладно описує біографії Олів і Сеніора, роль яких, як згодом виявляється, дуже побічна. А як щодо, наприклад, Кенді? Що ми про неї розуміємо, окрім того, що вона дуже мила і її усі люблять? А Ейнджел? Взагалі нерозкритий персонаж. Любовна лінія якась дуже примітивна. Особливо ось це "Гомер побачив Кенді й відчув, що одразу ж закохався", "Ейнджел побачив Роз і таєї ж хвилини його вразило всеосяжне кохання" (цитати непрямі). Кохання з першого погляду - серйозно? Деякі сцени вкрай неправдоподібні. Те як Вортінгтони беззастережно приймають у своєму домі зовсім незнайомого хлопця. Чи те, як хвацько Гомер обводить навколо пальця ту комісію, яка врешті *СПОЙЛЕР* призначає його наступником Модрини. А те, як Гомер так швидко відмовився від власних переконань і змінив думку щодо абортів - мені взагалі залишилось незрозумілим і зовсім непереконливим. *КІНЕЦЬ СПОЙЛЕРА* Кінцівка, як на мене, дуже затягнута. Те, якою буде розв'язка стало очевидно досить швидко, і взагалі всі події, які відбуваються після того, як автор пропускає 15 років, дуже вже передбачувані. Про логічні хиби в етичних міркуваннях краще взагалі змовчу. З позитивного - у книжці зроблено спробу підняти важливі соціальні питання, і перші дві третини читалися цікаво, місцями не могла відірватися :)

Я ніколи не читала нічого подібного. Історія життя хлопця сироти, який виріс у дитячому притулку, де до всього виконувались незаконнні аборти. Його життя у притулку, становлення, пошук справи життя, кохання та складний вибір між минулим і теперішнім. Півтисячі сторінок дрібним шрифтом, але складно відірватись. Персонажі прописані до дрібних деталей. Хоч це й історія життя, а не пригод, але пригоди ту теж є, бо герої книги роблять складні вибори, кардинально змінюють своє життя, переживають особисті драми. Історія без моралізаторства, але багато дрібних епізодів дають грунт для роздумів. Це моя перша книга Ірвінга і я обов’язково буду читати ще.

Читала довго, майже п'ять місяців. Джон Ірвінг чудово пише, його герої живі. Стосовно персонажів, ідеальний опис "не все то золото, що блищить". Улюблений персонаж наприкінці Мелоні, ото дракон. Кенді... по аналогії, навпаки. Гомер, можливо справа в тому, що він сирота. Віллі - справжній чоловік.