Автобіографічна поема у прозі Осипа Турянського (1880—1933) присвячена трагічним подіям Першої світової війни. Автор надзвичайно правдиво відтворив пережите в сербському полоні: під час виснажливого переходу горами Албанії сімом полоненим вдалося втекти, але вони опинились на межі виживання, перед новими страшними викликами — холодом та голодом. Перебуваючи в постійному емоційному напруженні, долаючи неймовірні фізичні й душевні муки, люди не опустились до звірячих інстинктів, не втратили найголовнішого — людяності, співчуття, волі до життя. Життєствердний пафос твору має всеохопний, загальнолюдський характер.