Для Сергія Єкельчика сталінізм це історія та робота. Для його батьків сталінізм це життя їх дитинства. Для мене це ще більш віддалена реальність. Книга виявилася для мене більш науковою ніж популярною. Мовою серйозного наукового твору, хоч дещо м'якше, розповідається про практики залучення населення до політичного навіть не життя, а співучасті з режимом. Схоже на "православие, самодержавие, народность" в умовах відновлення та по факту встановлення (Західна Україна) влади совєтів. Читала в інших джерелах, що населенню комунізм став заміною релігії, але не відчувала до того такої всеосяжності ідеології, такого проникнення у всі сфери життя. Єкельчик пише про різні варіанти залучення в умовах фатичної аполітичності людей, коли за всіх прикмет особисте стає політичним, а політичне особистим. Мабуть ще років 10 тому читати книгу було б важко, та й зараз за кілька днів не змогла б. Але цікаво. Якщо порівнювати зі схожими книгами Плохія, то ця значно насиченіша фактами, дрібними побутовими подробицями, складніша для сприйняття, менш "легка". Але цікаво. Важко читати через дрібний текст. Це єдина проблема з поліграфією.