«Він пригортав жінку, у якій міг дозволити собі розчинитись, щоб відродитися знову. На її грудях мить останнього пестливого доторку й спалаху нового жадання зливалися в єдину миттєвість ніколи досі незвіданої розкоші». Ці слова з повісті «Повернення Казанови» могли б слугувати камертоном до всієї книги австрійського письменника-імпресіоніста Артура Шніцлера, якби її не пронизувала тема трагічності людського буття: неспроможності старості повернути молодість.