Із творчістю Євгена Маланюка я познайомилася ще у школі, і слід сказати, що ще тоді його поезія здалася мені надзвичайно оригінальною і самобутньою. Цієї ж думки я дотримуюся і зараз, адже дійсно є мало поетів, творчість, яких не нагадує те, що вже було раніше сказано їхніми попередниками, а Євген Маланюк якраз належить до таких авторів. З усіх віршів цього поета для себе я виділяю вірш "Стилет чи стилос?", який, на мою думку, можна вважати справжньою візитною карткою даного автора. Кожний рядок цього вірша пронизаний мотивами ролі слова та ролі митця в сучасному суспільному житті та затверджує ідею, яка стверджує, що митець повинен служити своєму народу та формувати національну свідомість. Для того, щоб зрозуміти значення цього вірша, слід спочатку розтлумачити деякі терміни: стилетом називають короткий кинджал, а стилос - це паличка для письма. Отож, ліричний герой вірша сумнівається, як краще проводити своє життя: у боротьбі чи милуючись прекрасним. Він розуміє, що часто людина буває змушена протидіяти природі, однак все ж таки зізнається, що важко не поринути у вир бурхливого життя і не зачаруватися "веселим галасом бою". В цілому мушу сказати тільки те, що Євгена Маланюка по праву можна вважати достойним послідовником традицій Тараса Шевченка, Івана Франка і Лесі Українки, тому хочу порекомендувати кожному українцю познайомитися з творчістю цього самобутнього поета. Недаремно Іван Дзюба писав: "Маланюкова поезія залишиться доказом суворої сили українського слова, його здатності бути не лише мелодійним, ніжним, барвистим, гнучким, вигадливим, - а й згустком волі і думки, що концентруються в пекуче почуття".