Маючи вибір купувати "Портрет" у російському, чи українському перекладі я необачно привабився російським перекладом, через його ціну у 40 гривень, і здається вкоїв дурницю. Скоріш за все, куплю ще й версію рідною мовою, як дочекаюсь якоїсь найменшої знижки. Оскільки моя симпатія до Джойса почалася саме з українського тексту, спочатку програмного "Дакомо Джойса", а пізніше "Улісса", то братися читати російською було не найкращою думкою. Щодо цього видання, то воно, на жаль, єдине. В даному випадку все теж не ідеально. Наприклад, мені не подобається оформлення обкладинки, а також розмір шрифту. Всі літерки дууже собі маленькі, ледь не менші од звичного газетного шрифту. Після багаторічного, переважно рустикального курсу української літератури, а також тортурів руськими та світовими класиками - всі модерністи із їхнім інтелектуальним бунтівним духом, і стилістичними-мовними експериментами мені близькі і цікаві. До того ж це світова класика, і хочеться бути в контексті всіх культурних явищ і процесів, які світ осмислює майже 100 років, а ми тільки-но відкриваємо.

Після взяття штурмом тексту «Улісса» цього ж автора довелося взяти паузу і на «Портрет…» дивився з певним застереженням, намірившись застосувати до нього «бліцкріг». Втім, аж так ретельно і не варто було «атакувати», текст тут відносно легкий. Не без релігійних та філософських заморочок. Тут багато автобіографічного. Правда, що саме про себе писав Джойс не знаю, не заглиблювався. Відразу ж скажу, як автобіографічному фільму «Рома» у 2019-му надавали Оскарів незрозуміло мені за що саме, так я й не збагнув в чому ж суть культовості «Портрета митця». Ну гарно розповів про своє становлення. Про проблеми, які хвилювали, оточували в дитинстві та юнацтві – релігія (католицизм чи атеїзм), ірландський патріотизм, чи розмовляти ірландською, як сприймати життя в період свого становлення, рефлексії… Ще більш цікаво, що супергеніальності непомітно і після прочитання інформації про історію створення цього роману – Джеймс його переписував, перейменовував 7 років поки нарешті не видав в кінці 1916-го. Частина твору про Стівена Дедалуса потрапила у збірку оповідань «Дублінці» (в широкому виборі на yakaboo РІЗНИМИ МОВАМИ). Мова йде від якоїсь третьої особи, яка начебто розповідає-знайомить зі Стівеном, як альтер-его автора, і його думками, душевними поневіряннями, способами побудови думок. Можливо в загальному сприйнятті зіграли роль завищені очікування. Може міф про Дедала слід було прочитати ;)) Стівен Дедалус у юрбі гравців почувався малим і слабким. В школі та коледжах він судить та й інші по ровесників по тому чи батько суддя. Вчиться у закритій школі в замку Колнґовз у місті Саллінз. Йому скучно в католицьких учбових закладах, він відраховує ретельно, скільки до канікул днів. Весь час згадує як його спихнув у холодну помийну яму хлопець на ім’я Веллз, бо він не помінявся табакеркою на каштан. Тітка Данті вчила його всьому, багато читала. Любив класти мамі голову на коліна, думати про камін. Стосунки з мамою, котра померла в реальності від раку, суттєво вплинули на становлення Джойса. Очевидно якийсь сильний удар в його 16 років справили на нього проповідь і сповідь, бо він відвів 19 сторінок лише суцільному цитуванню напучування священника-викладача про гріх, покарання і пекло (сс. 125-144). Це період, коли юнь грішить із-за певних гормонально-статево-вікових особливостей, прямолінійно сприймаючи все це як гріхи, від яких «не відмитися» перед Богом. Напевно та проповідь до смерті налякала Джойса-підлітка. Чарльз Стюарт Парнелл – діяч ірландського визвольного руху, часто згадується в книзі. Патріотизм - окрема гілка роздумувань героя на фоні й досі непростих стосунків по лінії Англія-Ірландія. Детально через естетично-філософські, інтелектуальні, нонконформістські розмови з однокласниками (особливо другом Кренлі) і з деканом бачимо як формувалися його погляди на життя. Опечаток здається нема. Мова українська дуже витончена у перекладі Мар’яни Прокопович. Основний стиль сповідування – потік свідомості. 6,9 балів з 10.

Не знаю, чи погано, чи добре те, що нас навчали у школі переважно так, ніби ніякого модерну ніколи не існувало, ніби модерн - це не повноцінна революційна філософія у всьому мистецтві, як і у житті, а якась естетична примха, розбещеної буржуазії, що вона ніколи не мала більш важливіших справ, як то класова боротьба, чи боротьба за національне самовизволення, тому бавилася винайденням якихось чудернацьких естетик і змістів. Але саме цей освітній підхід і сформував мене як бунтівника-читача і надав мені справжньої палкої пристрасті до таких от письменників як був Джойс. "Портрет митця замолоду" - це черговий портрет самого Джойса, який дуже любив використовувати власну особистість як цілий всесвіт наповнений загадками, вартими детального дослідження і відтворення у художній літературній формі. Коли б він так не вважав, ніколи б ми не отримали такого художнього відкриття, як "потоку свідомості", що особисто для мене - вартує. "Портрет" складається з трьох частин, починаючи із дитинства, в якому формувалася особистість митця, далі період становлення та випробувань і нарешті емансипація, вихід у великий світ. З одного боку - це автобіографія Джойса, а з іншого універсальна біографія митця-модерніста.