"Портрет Доріана Грея" - перлина світової класики, твір, який вартий уваги та роздумів кожного. О. Уайльд як представник естетизму натхненно змальовує всю красу античних інтер'єрів, а головне - вишукано описує персонажів та їх внутрішній світ. Доріан - молодий та наївний юнак, що з кожним епізодом обурює, а можливо і навпаки приваблює читача. Вірний друг Генрі - його духовний наставник. Та слово "наставник" дещо незвичне для нас, той хто наштовхує на стежину розпусти та аморальності. Наш Нарцис перестав думати про те, що буде після його вчинків. Доріан зваблює дівчат, веде розгульний спосіб життя, зраджує і взагалі живе одним днем. Ключовим образом є портрет юнака, в якому закарбована його душа. Герой залишився вічно гарним, проте картина потворнішає з кожним днем. Чи зможе простий смертний нести такий тягар? Роман заворожує з перших сторінок. Не побоюся сказати, що "Портрет Доріана Грея" - один з найкращих творів, вміщених в програму шкільної літератури. Адже дійсно, краса - не завжди добро, і не завжди вона рятує світ

"Біда старості не в тому, що людина стара тілом, а в тому що вона молода душею" Хто з нас не хоче якнайдовше зберегти свою молодість та красу?! І як далеко ми можемо зайти, ганяючись за вічною молодістю?! Дехто веде здоровий спосіб життя, займається спортом, дехто робить собі ін'єкції краси, омолоджуючі процедури, дехто - пластичні операції, а Доріан Ґрей продав свою душу. Історія, яка ось уже 130 років розбурхує серця. У свій час розгорнувся цілий скандал і письменника звинуватили у всіх смертних гріхах та тим не менш, цей твір Оскара Вайльда досі не втратив своєї актуальності. Роман-притча, роман-алегорія, де автор показує свою точку зору на суспільство і людину в ньому, він протиставляє прекрасне і потворне, стверджує, що внутрішня краса набагато важливіша за зовнішню. Мені подобаються стиль написання книги, вишукана мова, гострі дотепні діалоги персонажів, динамічність, легкість. Вперше читала у класі 10, тоді дуже вразила ця історія. Читаючи тепер ще раз переконалася, що класика такого штибу невмируща.

Эта книга была написана более 100 лет, но что-то в ней есть похожее на наше время. Приходилось много останавливаться и серьезно думать о том, что пытался сказать автор. Автор показывает нам как на него повлияли другие герои. На самом деле в книге много философского. Наше внутреннее не обязательно совпадают с нашим внешним. На мой взгляд, Дориан Грей идиот. Он позволял другим влиять на него до тех пор, пока не терял самоощущения. Затем, когда он напортачил, он захотел это исправить. Но взглянуть правде в глаза не смог.