Ми любимо себе в останню чергу. Бо так звикли: спочатку — інші, ти сам — в останню чергу. Принести себе в жертву — добре, любити себе — погано. А потім — спустошення. І на що тепер ти здатен, лишившись порожнім, вичавленим, як апельсин? Любити інших? Як, коли ти не здатен шанувати власне «я»?

Знаєш, колись я так само не вмів цього. Днями апатично лежав у ліжку, втрачаючи друзів, компанію, сенс життя. Я висів над урвищем, знехтувавши собою. А потім я зрозумів: витягнути мене з цієї ями здатна тільки любов до себе. Самоповага, на яку заслуговує кожен з нас.

Я хочу, аби твоя самооцінка стала дійсно твоєю. Без чужих резюмувань та очікувань. Самооцінка, якої гідний найпрекрасніший, найталановитіший, найуспішніший ти. Не озираючись на інших, нарешті зазирнувши в себе і полюбивши того, ким ти є.

Щойно розпочнеш цей шлях, то побачиш — це не важко. Потрібна тільки самовіддача. А я допоможу тобі. Бо свого часу мені не вистачало такої підтримки.

Це змінило моє життя. І я вірю: воно змінить твоє.