Ще один детектив про міс Марпл, хоча її тут і не так уже й багато, оскільки головну детективну функцію виконує молода і енергійна Люсі Айлесберроу, ка виявилася однією з найцікавіших образів, що виходили з-під пера авторки. Сюжет починається з того, що подруга міс Марпл випадково помічає, як в потягу, який рухався паралельно з її потягом, вчиняють вбивство. І от за кілька хвилин потяги роз’їжджаються в різні сторони, а старенька жіночка думає, чи не привиділося це їй. В результаті вона вирішує розповісти поліції, але труп ніхто не знаходить. А нема тіла – нема діла, як то кажуть. От тільки для Міс Марпл це не вирок. Маючи очі і вуха в образі Люсі, детектив розплутує цей клубок. Звісно, в книзі є зріз життя суспільства, багато психології, живі персонажі і навіть любовна лінія. Як я завжди кажу, кожен з нас чогось не вміє. От і Крісті не вміє писати поганих детективів)

Елспет Маꥳллікадді їде потягом і через вікно бачить, як у паралельному поїзді чоловік душить жінку. Вона повідомляє поліції, але тіла немає, злочину немає, всі думають, що їй привиділося. Але подруга Елспет, міс Марпл, вірить і починає розслідувати сама - з крісла, плітками й логікою. Крісті тут відходить від звичного "хто вбив?" - це більше психологічний трилер: чи справді Елспет бачила вбивство, чи це галюцинація? Марпл не бігає по сцені злочину, а сидить удома, слухає розмови, аналізує характери й повільно складає пазл. Підозрювані - звичайні люди з повсякденними життями, але з таємницями. Зачепила атмосфера 1950-х - потяги, маленькі містечка, англійська стриманість, коли всі посміхаються, але ховають бруд. Інтрига тримає в напрузі не погонями, а сумнівами: чи є злочин взагалі? Фінал - класичний крістівський трюк: все логічно, але несподівано, з моральним ударом.