Пуаро отримує дивне прохання від своєї секретарки міс Лемон - її сестра керує студентським гуртожитком на Хікорі-роуд, і там відбуваються дрібні крадіжки: рюкзак, туфлі, лампочка, борна кислота. Здається дурниця, але Пуаро відчуває, що за цим ховається щось серйозне. Гуртожиток - інтернаціональний: студенти з Африки, Індії, Італії, Америки, Англії - всі різні, з власними секретами, ревнощами й проблемами. Коли одна дівчина гине, а потім ще кілька "нещасних випадків" - Пуаро розуміє: крадіжки були тільки прикриттям для чогось набагато гіршого. Крісті тут у своєму найкращому "побутовому" стилі: детектив у замкненому просторі, де всі підозрювані під одним дахом. Атмосфера 1950-х - молодь, політика, післявоєнні травми, контрабанда - додає глибини. Пуаро, як завжди, блискучий: сидить у кріслі, слухає, і в кінці збирає всіх для класичного розкриття. Мені сподобалося, як Крісті грає на дитячих віршиках (назва з англійської колискової), роблячи їх моторошними. Інтрига проста, але з кількома несподіваними поворотами, а фінал - типовий крістівський трюк, який змушує сказати "як я не здогадався?". Книга коротка, легка, з гумором і шармом Пуаро.

Это не самая интересная книга у Агаты Кристи, но я не смогла пройти мимо неё, так как здесь расследование ведет Эркюль Пуаро. Любая его догадка гениальна, манера преподнести себя уникальна, а расследование зрелищное. У Пуаро никогда не бывает осечек, и он не боится быть экстравагантным. В общем, я совершенно не жалею, что прочитала эту книгу. Агата Кристи, как всегда включила в свой детектив немного юмора. Ведь персонажи в этой книге очень яркие. Кто-то вызывает улыбку, кто-то заставляет сопереживать, а кто-то удивляет своим поведением. Развязка в этом детективе оказалась непредсказуемой. Несмотря на то, что расследование ведется неспешно, мне было интересно наблюдать за развитием событий. Книга достойна внимания, так как детективы Кристи интересно читать и перечитывать не один раз.