Шедевр світової класики в українському перекладі. Чудова книга. Її читають після того як хтось порадить. Читають уривками. Приємно мати її в себе на поличці, іноді цитувати. Пам'ятаю, з яким захватом ми читали уривки про "глупоту філологів", коли навчались в університеті, переписуючи чийсь конспект. Тепер, коли знову і знову знаходжу помилки в оголошеннях, коли милуюсь неповторною метафорою в чийомусь тексті, коли довго готую промову - я згадую Еразма Роттердамського:"Сюди слід додати ще один вид глупоти філологів. Якщо трапиться кому з них відшукати десь на зітлілому від часу папері ім'я матері Анхіза або якесь не знане досі слово, наприклад, «волопас», «вайло», «торбохват»; або, якщо вдасться відкопати уламок старого каменя з напівстертим написом - о Юпітере! - які тоді радощі, який тріумф, яке чванство - немов Африку всю завойовано чи Вавілон здобуто. А хай спробує хтось припуститись помилки, бодай в одному слові, бодай випадково - о Геракле! - що тоді творитиметься, які трагедії розігруватимуться, які словесні бої точитимуться!" :) Як захопливо, неймовірно правдиво й прискіпливо він висміював спосіб мислення кожної людини. Головний герой твору - глупота. Автор "досліджує" і родовід її ("батьком був Плутос - бог багатства"), і вказує на Батьківщину (місце, де все росте само по собі, де не працюють і не плачуть), її супутниками є "п'янкість і невихованість". Саме глупоті вдячні за всі життєві радощі. Цікаві роздуми автора і про значення глупоти для дружби та у подружньому житті. Завдяки їй вдаються хороші бенкети. А ще Роттердамський стверджує: "Держава тримається на глупоті". В роздумах про щастя, його автор теж віддає дурням. Мабуть, таки воно й так.