Це один із найбільш химерних і недооцінених текстів української літератури 1920-х. Йогансен свідомо грається з формою роману, руйнуючи очікування читача. Тут немає класичного сюжету, зате є іронія, абсурд, пародія на наукову мову, подорожні нотатки і сам акт письма. Цей текст — не про подорож у географічному сенсі, а про подорож мовою, стилями, жанрами. Йогансен висміює серйозність науки, колоніальний погляд, чоловічу самозакоханість і саму ідею «великої місії». Роман читається як інтелектуальний жарт, але за цим жартом стоїть дуже точне відчуття свободи письма. Для сучасного читача цей текст може бути складним саме через свою іронічність і фрагментарність. Але якщо прийняти правила гри, «Подорож ученого доктора Леонарда…» відкривається як блискучий приклад українського авангарду, який не боявся бути легковажним, дотепним і водночас глибоким.