Спочатку був поцілунок... Потім була трава... «Поцілунок трави» – слово Василя Простопчука про найдивовижніше у людських взаєминах.

Кінь прислухався до трави...
Трава шепталася із вітром...
І пахло юністю повітря
Аж до утрати голови.