Маємо наклад в 1000 примірників непоганого темного фентезі від Івана Лукавого, майже тягне на грімдарк. Тут є розчленування, зґвалтування, секс, війна, культи, работоргівля, безпросвітність і підлі, паскудні, поганючі люди і не тільки люди. Все як в нашому гівняному світі. Є чотири ГГ зі своїми бідами, які тримають свій шлях в різних частинах двох материків: Краматонія і Улунда. Всю книгу ми пізнаємо лор світу і історію самих ГГ. Всі відповіді не варто чекати, очікується тетралогія і перша книга по суті зав'язка, але є нюанси. Вулха, брат Вонгри два рази за книгу з’являється, останній раз на 314 ст. і далі таке враження ніби автор забув про нього, чи буде щось далі – неясно, тупо обривається лінія, хоча початок був багатообіцяючий. Сильно автор підіграє Ронану, занадто везе йому. Кінець арки з мандрами Ронана по Улунді якийсь недоговорений, фінт з тіньорисем зовсім не сподобався та й питань багато залишає, а відповіді точно не буде, бо арка завершена і вже буде next door, хоча... Ще такий момент, чи то лижі не їдуть, чи то я… За всю книгу не догнав скільки днів, місяців пройшло. Скільки днів, годин минуло між главами? Глави ( співи) короткі і швидко змінюються, ще й поділені на розділи, а кожний розділ це окремий ГГ. І це буває вводить в ступор, персонажі по факту десь з’являються, телепортуються. От є такі персонажі Грімб, Шу, Хеміш, Шкарбун (комендант ЗЧ) в співі XIII, розділ 2, ст. 342, вони находяться десь у Відлюдді. У Спів XIV, ст. 349, Грімб, Шу, Хеміш вже в фортеці Залізний Чобіт. Любарт за головного і зустрічає Грозових мечів з Меланою, які шукають коменданта Шкарбуна, ми взнаємо що тут його немає (десь на вилазці). Співі XVI, розділ 2, 399 ст. Шкарбун згадує про Любарта в дусі “де він лазить?”, при цьому Грімб поруч з Шкарбуном в Відлюдді. І от спів ХІХ, ст. 468 Любарт зустрічає Шкарбуна в Відлюдді і розказує про Грозових мечів які навідувались в ЗЧ. В мене все. Довгих описів природи чи інтер'єру на десять сторінок немає і добре. Чималий опис війни, заруби, екшн, в 30+ ст. на початку книги з якого ви нічого не зрозумієте, поки не прочитаєте більшу половину книги, але потім цікаво повернутись до початку і впізнати вже більш знайомих персонажів. Читається бадьоро, нудно не було. Загалом книга сподобалась, незважаючи на якісь нестиковки і місцями недомовленість. Щось в ній є. Маю надію що з другою книгою стане тільки все краще. Карта неінформативна: так і не знайшов де той “Залізний Чобіт”, тільки приблизно де він може бути, хоча ця фортеця фігурує протягом всієї книги. Важко читається: написи ледве видно, зливається все в кашу, брав лупу щоб щось розгледіти. Дещо з описів не відповідає карті, наприклад: “Вовча Земля – територія що лежить на межі Гунронії і Рудного Кряжу.“ 573 ст. Дивлюсь на карту, ледве знаходжу “Вовчу Землю” і розумію, що вона находиться аж ніяк не на межі Гунронії і Рудного Кряжу, а з абсолютно протилежного боку.;“Та найнебезпечніша ріка тече біля попільних берегів Улунди – континенту, що лежить за островами юмбарців. Там течії Великого Хребта впадають в Анагангу, чиї каламутні води кишать…” 255с. Не знайшов ні річки на карті, ні якоїсь Анаганги, тільки “Великий Хребет”. Але все одно, карта дає хоч якесь представлення. Помилок повно, вони скрізь. Спочатку це не заважало, ну буває, але потім це почало дратувати і псувало все задоволення від прочитаного. Практично немає сторінки без помилки. Може бути відсутнє тире між словами автора і прямою мовою, лишня буква в слові чи навпаки відсутня. То зовсім рос. слово трапляється, то лишнє, то не на місті стоїть. Неправильне закінчення в слові це норма і т.д., і т. п.. Ось декілька цитат з книги. “Підпустимо ближче і я его з одного пострілу!” 173 ст. “Із бучним кряхтінням, бородатий крем’язень вісівся поряд з ним.” 166 ст. “Доки нечисть спромоглася заштрикали ґворга списами, той встиг… “ 184 ст. “…за його спиною роздався дзвінки голосок” 202 ст. “Гайна накинула їх на плечі ковдру” 256 ст. “Він говорив, похмуро спираючись різьблений на посох” 257 ст. “…витираючи сизий ніч рукавом.” 268 ст. “…гострий частокіл та неглибокий рів утиканий кільками.” 301 ст. (моє улюблене “рів утиканий кільками”, бугага) “Десяток тіней безшумно розчинився в повітрі.” 374 ст.