Серія Альтернатива, у якій Видавництво Жупанського випустило цю книгу, підходить їй якнайкраще. "Підземні ріки течуть" - це збірка оповідань жахів, які самі по собі є дуже нішевим жанром. Та на сторінках цієї книги ви не зустрінете маніяків з ножами чи сокирами, недружньо налаштованих іншопланетян, перевертнів або вампірів. Ні, Євген Лір вирішив лякати читача невідомістю. Загалом у книзі 8 оповідань. Але залякувати вас починають вже з анотації. Автор замикає читача у підвалі, в центрі якого горить свічка. Навколо неї розставлено вісім безликих картонних фігур з порцеляновими головами, кожна з яких символізує одне оповідання. І тоді їхні тіні, відбиті на стінах підвалу, зіткнуться. Ніби і нічого страшного не відбулось, та все ж химерно і лячно. Ось таке відчуття буде вас переслідувати всю книгу. З оповідань найбільше мені сподобались "Хто на нашій стороні?" про двох молодих людей, яких переслідують потойбічні істоти, "Хижа" про художницю-криміналістку, яка знайшла для себе ідеальне місце, щоб працювати вдалині від людей, але все виявилось не так просто, та "Острів" про незвичайну дівчинку, яка бачить незвичайні сни. А найменше припало до душі оповідання "Ми". Воно не погане, але надто коротке. Взагалі не встигла відчути атмосферу, не те, що посмакувати її. Щодо видання, то обкладинка, як і у всій серії Альтернатива, світла та лаконічна. Папір цупкий кремового відтінку. Все ніби на рівні, але до редактури маю кілька питань. Друкарські помилки зустрічались то там, то тут. Приміром, в оповіданні "Крок" була жінка, яка хотіла заволодіти грішми заміжнього вдівця. Я дуже хочу продовжити знайомство з творчістю Євгена Ліра і вже маю в бібліотеці нещодавно перевиданого "Степового бога". Я вважаю, це круто, що у нас є молоді письменники, які працюють в такому вузьконаправленому жанрі, та видавці, які дозволяють читачам познайомитись з їхніми творами. Не можу рекомендувати чи не рекомендувати цю книгу, надто вже вона специфічна. Ліпше навідайтесь до цього підвалу самі.

Автор чудово вміє створити стару добру містичну атмосферу. Наскільки я знаю, він фахівець з творчості Лавкрафта, то дійсно відчуття чогось "лавкрафтівського" при читанні у мене виникло. Але все ж хотілося б трохи менше безнадії, гадаю, що горрор це не обов'язково, де все і завжди погано. У того ж самого Лавкрафта є майже оптимістичні твори, не зважаючи на те, що описуються у них жахливі події. Особисто для мене взірцем того, що я маю на увазі є оповідання "Де не ходить смерть", мені воно найбільше сподобалося, власне через одне це оповідання я б ще раз придбав книгу. Якщо вибирати те, що сподобалося найменше, то мабуть це "Ми". Можливо я, як пишуть у іншому відгуку, недостатньо розумію метафізику, але "що хотів сказати автор" для мене залишилося загадкою. Серед тих оповідань, що сподобалися можна згадати "Хто на нашій стороні?" - його було дійсно страшно читати, не зважаючи на те, що я багательно жахів перечитав до того :) Також можна відмітити "Атер". Хоч зав'язка мені і видалася дещо банальною, але головна ідея мені сподобалася, це оригінальною, цікаво і навіть чимось натякає на наші реалії. Тож збірку можна однозначно рекомендувати поціновувачам даного жанру. Сам планую придбати ще щось за авторством Євгена Ліра.

Людей завжди лякала темрява. Лише тому, що у ній може ховатись що завгодно. Уявіть собі людину, яку замкнули у підвалі з моторошними тінями. Саме це зробив Євген Лір зі своїм читачем. І щоб вижити - треба дочитати до кінця, зустрітись віч-на-віч зі Страхом. Але не думайте, що все так просто. Вісім оповідань чекають, щоб пролізти у вашу свідомість і посіяти там тривогу. Вісім оповідань, що ховають у собі символи, які треба розгадати, аби знайти ще одне. Спробуйте не заплутатись і зробити все правильно. "Атер" Від першого оповідання я отримала неоднозначні враження. З одного боку цікава історія, бажання дізнатись, що ж далі, а з іншого - відчуття, що "тут" чогось не вистачає, "там" - чогось забагато. Занадто велика кількість діалогів для невеликого оповідання. Але. Ну дуже сподобались символи (про які ви ще не раз згадаєте) заховані у снах персонажів. 7/10 "Ми" Хто не розуміє метафізики - той не зрозуміє цього оповідання (але це не точно). Роздуми про "вічне", очікування неминучого, втрата усвідомлення дійсності, паранормальні явища (боги?), участь у цьому всьому пересічної людини. Хто такі Ми? Свята сингулярність (ха-ха, завуальований спойлер) зійде на того, хто це дізнається. 9/10 "Хто на нашій стороні?" А ви вірите у знаки? (Не жовті) Скоро вони будуть всюди. Обережно!  Це оповідання про двох молодих людей, що потрапили у лапи паранормальних істот, від яких неможливо заховатись. Ніде. Це фатум. І як після цього не здригатись від раптового пориву вітру за вікном? Ах, я ще й читала його на вулиці, при світлі ліхтаря. Раджу і вам. (Не забудьте знайти знаки) 9/10 "Де не ходить смерть?" Мені пощастило прочитати це оповідання ще до того, як вийшла книга. І воно стало улюбленим. Де не ходить смерть? Дивно спостерігати за пошуками автора. Бо він шукає не щось конкретне, а відсутність чогось конкретного. Чогось, що знаходить всюди. Але й тут чекає несподіванка. Переконайтесь самі. Спробуйте знайти. Однозначно 11/10!!!! "Хижа" Неймовірно захоплива історія. У ній є все, щоб перетворитись на великий роман. Цікавий сюжет, нетипові персонажі, мої улюблені самогубці, символи, символи, символи, аааа! Це вам не голлівудські будинки (хижі у лісі) з привидами. Тут усе живе і мертве водночас. Браво, Євгене, браво. 10/10 "Крок" Вбивство чи самогубство? Реальність чи божевілля? Пошукайте відповіді на сторінках. Але не думайте, що вас не вкусить тінь, що зачаїлась за шпалерами. Тут автор мене вже зовсім підкорив, оскільки я дуже люблю подібні історії. Особливо воно сподобається любителям жахастиків з ютюбу чи тематичних форумів про таємничі зникнення/привидів/голос потойбіччя. 10/10 *  "Я вирішив побачити Бога" Є питання. Немає відповідей. Не знайшла їх, коли перечитувала вдруге. Яким чином головний герой досягнув стану "пошуку Бога"? Мені все це оповідання видалось галюцинаціями якогось юнака, що перебрав з "хімією" і от-от помре. А ще, асоціація з Гаррі Поттером (прочитайте і зрозумієте). Можливо, хтось із вас дістався до так званого дзену і розтлумачить мені. 7/10 "Острів" Останнє оповідання. Дуже хороше оповідання. Коли сни виходять за межі реальності, може статися що завгодно. Так сталось і цього разу. Темрява, Кит, Острів. Що це? Невинна гра, яку вигадала маленька дівчинка? Чи, може, "щось" сповнене сили, яку неодмінно використає проти неї ж самої… Ці троє ще й після того, як я прочитала книгу, сиділи у моїй голові за круглим столом. Поєднували знаки та символи, вигадували ідеї, прокладали шлях для "підземних рік" свідомості. І натрапили на дев'яте оповідання. 10/10 Мушу відзначити особливий стиль автора та його вміння описувати речі, події так, щоб читач отримував естетичну насолоду. “Підземні ріки течуть” - це книга до якої хочеться повертатись знову і знову.