Ця книжка, щиро кажучи, мене неабияк здивувала. Здивувала перш за все тим, що я, узявши її, розраховувала побачити там критику влади Північної Кореї, натомість деякою мірою мені здалося, що автор навіть хвалить, чи принаймні оптимістично описує певні речі. Перше, на що я звернула увагу: звичайний приклад із кавою. На початку книжки автор пише, що у Північній Кореї узагалі немає кави (капіталістичні замашки, аха!), а через кільканадцять сторінок уже каже, що, мовляв, зробив певні спостереження, поки пив каву. Окей, думаю я, каву він привіз із собою. Та невдовзі автор пише, що "це окреме задоволення у таких країнах – платити по 5 євро за чашку жахливого розчинного "нескафе". Як-то кажуть: отакої. Звісно, я розумію, що навряд чи б іноземцю дали змогу бути очевидцем якихось кричущих моментів, та й навряд чи самі корейці йому б щось розповіли. Але бажання Ґі Деліля з нічого зробити книжку подекуди смішило. Наприклад, він пише, що вони (він і гід) ходили дивитися на монумент Чучхе і на тріумфальну арку, яка символізує перемогу підведених корейців над японськими окупантами в 1946 році. І зауважує, що "вочевидь, Хіросіма не відіграла жодної ролі в тому, що ворог відступив". Я зрозуміла, що це мав би бути певний натяк на обмеженість північних корейців, однак зовсім не зрозуміла цей посил. По-перше, ці думки ніяк не аргументовані. По-друге, я як читачка і сама не знаю, яку роль відіграла Хіросіма у тому, що ворог відступив. Або інший момент: Ґі Деліль чіпляється до перекладача з питаннями, які той знає музичні пісні чи стилі (диско, техно, реґґі). Звісно, перекладач із переліку нічого не знає. Але я теж не знаю цих стилів! А Ґі Деліль зітхає, мовби таки знайшов зачіпку, що підтверджує складне тоталітарне життя Північної Кореї. Або ж він пише, що "північні корейці рахують роки від моменту зачаття батька нації", зображуючи статевий акт і руку з годинником. Сам факт рахунку часу не такий, як у інших, – велика проблема? Зображення статевого акту – це вже явний перебір. До того ж несмішний. А заявочки, типу: "Подумати тільки – у 92 році Чучхе досі є хворі, які захищають цей режим!"узагалі за межею добра, оскільки, вважаю, що безпідставно називати людей хворими не можна. І автор, перш за все, ганьбить себе, а не дає якусь характеристику людям Північної Кореї. Тобто так, певною мірою автор натякав, що його напружує те, що постійно потрібно скрізь ходити із перекладачем, але ж він і не зазнав якихось утисків, коли виходив прогулятися без перекладача, ну хіба раз згадується, що їм відмовилися в ресторані щось продати без перекладача, але цьому можна знайти і логічне пояснення. Тому скажу так: було дуже цікаво дізнатися про певні моменти життя північних корейців, але загалом видалося, що або мої очікування щодо цієї книжки відрізняються від мети її написання, або ж автор намагався притягнути за вуха те, що він побачив, до критики устрою, але у нього не вийшло.

Пхеньян. Подорож Північною Кореєю - це дотепний чорно- білий комікс з симпатичним чоловічком - головним героєм. Автор намалював цей комікс після подорожі до Північної Кореї, де він працював режисером мультиплікатором. Комікс без активного перебігу подій, дуже спокійно, так, яким і є життя для туристів у цій закритій тоталітарній країні. Спілкування з іншими іноземцями, що теж скучають від закритості країни, браку інформації, одноманітності. Показана велич країни, прихована бідність простих людей. Постійний супровід перекладача і гіда, контроль і нагляд. Усе це з гумором тексту і красою малюнків. Не так багато людей можуть потрапити до Північної Кореї, тож ця віртуальна мандрівка - найкращий варіант, крім того, не так вже й привабливо там жити і працювати.