"Персеполіс" викликає багато думок та емоцій. Полегшена для розуміння подачею у вигляді коміксу, ця книга, втім, вельми серйозна за змістом. Це реальна історія падіння прогресивного суспільства, яка, здавалося б, має бути цілком специфічною, оскільки відбулася кілька десятиліть тому й оповідає про доволі далекий культурними особливостями від українців народ - іранців. Проте перебіг подій тут мало відрізняється від добре відомої нам жовтневої революції 1917. Ба більше - стає серйозною пересторогою на сьогодення, оскільки продемонстрована тут суспільна модель "голосуєш за популізм - отримуєш авторитаризм" до болю нагадує Україну (й не тільки її) наших днів. Тож ця книга, на жаль, доволі актуальна. Загалом була дуже засмучена під час та після прочитання, оскільки знову довелося усвідомити, як легко здавалося б цілком прогресивне суспільство може скотитися у звірячу темноту, забобони й нерівність. Особливо ясно бачиш все це, споглядаючи за перебігом подій очима дитини (доволі розумної), якою є головна героїня. Ще одна думка, яка виникає, коли читаєш "Персеполіс": якими схожими люди є незалежно від раси чи віросповідання. Досягнути прогресу чи повернутися до середньовіччя може абсолютно будь-який народ, будь-яка країна. Це може надихати, якщо думати про прогрес, але викликає доволі депресивний настрій, якщо замислитися над тим, яким хитким є світ, вибудуваний цим же прогресом, цей так званий "наліт цивілізації". І з часом, принаймні поки, такий стан речей, ця непевність нікуди не зникають. Можна сказати, "Персеполіс" доволі повчальна історія. Можливо, такий комікс варто внести й до шкільної програми з зарубіжної літератури. Не завадило б почитати її й дорослим. Тексту небагато, але ж яке дидактичне навантаження! "Усі дії мають наслідки", "Суспільство не має втрачати пильність щодо того, що в ньому відбувається" тощо.

Потрясающая книга. Марджан Сатрапи сегодня занимается мультиплекацией и придумыванием рисованных историй. Живет она, если не ошибаюсь, во Франции. А что было до этого расскажет этот комикс. Я считаю, что совершенно не зря во всем мире на это произведение обратили так много внимания. Это актуальная тема эмигрантов из мусульманских стран и жизненная история женщины. Есть очень много вариантов того, как можно создать на эти темы что-то злободневно-шаблонное, фальщиво-сентиментальное, картонно-пропагандистское и т.д. Но Сатрапи этого не сделала. Собственно, пройдут годы и годы, а книга будет все так же читаться и тревожить. "Персеполис" представляет из себя очень искреннюю и даже откровенную историю. Его можно принять за роман взросления. На на самом деле, это более тонкая вещь. Для авторки это - попытка принять себя настоящую через встречу с собственным прошлым. Для читателя - это изучение истории далекой страны, в которой так много частного и универсального, близкого и далекого. Эта история поведана в идеально выдержанной лаконичной манере, в которой текст и рисунки идеально дополняют друг друга, создавая впечатление голоса ребенка. Отдельная благодарность, переводчикам и издателям.

Мальописи увірвалися в наше українське життя зовсім нещодавно, але їх розмаїття захоплює. Зокрема, книжки від видавництва “Видавництво” дивують все більше і соціальні теми, на які виходять мальописи, кожного разу розширюють світогляд. “Персеполіс” - для мене книга вражаюча напрямками, яким присвячений сюжет - життя іранської дівчини Маржан Сатрапі, яке починається ще в її 12 років. Звісно, один із напрямків - це історичний контекст, що відбувалося в Ірані в кінці 20-го століття, які були передумови революції, світові партнери, зовнішня і внутрішня ситуація в країні, і не у формі сухих фактів, а на прикладі родинних історій головної героїні, від імені якої і написаний “Персеполіс”. Ще один важливий аспект, який описаний у книжці - це свобода. Яким важливим даром вона є у житті людей, як вони прагнуть її отримати, яка відповідальність лежить на них за вибір, яких зусиль це коштує. І це стосується не лише вибору нового друга чи бойфренда, одягу чи способу розваг, але й стосунків з родиною і державою. І, звісно, третя і основна тема - це дорослішання підлітка, про що останнім часом все більше пишуть книжки та знімають фільми. Головна героїня Маржан походить із сім’ї інтелектуалів, про що свідчать її цінності та стосунки батьків із донькою. Окрім досвіду участі у революції, навіть у 12 років, авторка досить відкрито описує свій інтимний досвід, і якщо це було б легко сприйняти від американки Мішель Обама у “Становленні”, то прочитати як це було у дівчини, родом з Ірану, було незвичайно. Але виховання в родині та певний час дорослішання у Європі даються взнаки. Маржан пише про все довкола: про родичів, про страти, про політику, особливості пропаганди ісламської революції, свої стосунки з богом, побут, вплив медіа на сприйняття одних людей іншими, життя в Європі та Ірані, критичні психологічні стани, до яких схильна героїня, та й будь-яка людина. І також вона ділиться життєвими спостереженнями, з досить дорослими висновками: “Того вечора я зрозуміла фундаментальну річ: себе можна жаліти, коли випробування стерпні, а коли межу перейдено, то єдиний спосіб витримати нестерпне - це сміятися з нього”, “Коли тобі страшно, ти втрачаєш уміння аналізувати й думати. Страх паралізує. До речі, страх завжди був рушієм диктатур”. І я була в захваті від вміння вмістити всі складні теми у, здавалося б, підліткову літературу та ще й у вигляді коміксу.