Знову у свідомому віці захотілося перечитати українську класику. Вибір упав на Перехресні стежки Івана Франка не випадково, адже цей видатний письменник народився поблизу моєї маленької Батьківщини, та ще й писав про знайомі з дитинства місця. Зараз цей твір трактується зовсім по-іншому, ніж у шкільні роки. Тут простежуються дві сюжетні лінії: історія трагічного трикутника Рафалович-Регіна-Стальський та суспільно-громадянська пов’язана із діяльністю адвоката Рафаловича. Про суспільно-громадську лінію сказано дуже багато: бідні малоосвічені селяни, які не завжди можуть знайти правильного рішення і постійно боряться з своїми панами. Але не завжди самі вірять у перемогу, боячись, аби вона не повернулася для них на клопоти. Та мені хочеться звернути увагу саме на романтичну лінію, яка швидше показує до чого може призвести домашнє насильство, навіть якщо воно моральне. Дуже тонко описано стан жінки, яка вже десять років терпить моральні знущання свого чоловіка. І навіть зустріч із старим коханням не рятує її. Адже вона тісно пов'язана із чоловіком шлюбними узами, які ніяк не можна розірвати, аби не стати жертвою постійних наклепів і пліток. Головний герой, як справжній чоловік, стоячи на роздоріжжі між власною кар'єрою та порятунком жінки, обирає таки кар'єру. Хоч його і терзає совість за такий вчинок, хоч доля і дарує йому другий шанс таки допомогти коханій, але він незворушно тримається своєї правди. Твір важкий, напрочуд реалістично описано усі нюанси життя на зламі ХІХ та ХХ століть. Його варто читати не лише в школі, а й у дорослому віці.