Давно поглядывала в сторону этой книги (путешествия - моя слабость), наконец-то решила приобрести. Читается очень легко, заряжает и вдохновляет. Автор - умничка, любознательный парень, который вместо того, чтоб "культурно отдыхать" у себя на районе ведет активный образ жизни, познает окружающий мир и населяющих его людей. Причем делает это в одиночку (или с мамой, за что отдельный респект!), попадая в отдаленные от туристических толп места. Книга очень качественная - твердая матовая обложка с грянцевыми вкраплениями, плотная белая бумага с цветными фотографиями. Идеально подойдет для путешествия - рассказы небольшие, с легкостью получится отвлекаться и прерываться на каждой страничке, возобновляя чтение как ни в чем не бывало. А после прочтения её можно подарить новым знакомым, оставить в хостеле или другом людном месте. Кто сказал, что книга о путешествиях не может путешествовать? Минус, о котором я обязана упомянуть (т.к. автор не предупредил потенциальных читателей) - в ней очень много про Россию и СССР, к такому я не была готова. Объясняется это тем, что книжка составлена из фейсбучных постов автора. Отсюда - живость изложения и политика "на злобу дня" бонусом. Это отвлекало и не везде было уместным.

Коли за вікном густою пеленою сипле сніг, морозець квітчає шибки, і нікуди-нікуди не хочеться виходити з хати, а душа прагне сонця, тепла та цікавої інформації - прийшов час взятися прочитати який-небудь тревелог, як от ,,Перехожі. Південно-Східна Азія" Богдана Логвиненка, який дозволить здійснити, мабуть, найбюджетнішу мандрівку в світі, тобто не встаючи із дивану.) Дана книжка - це не путівник, довідник чи мапка з коментарями, як подорожувати, на що звертати увагу серед архітектурних та природніх пам'яток Лаосу, Малайзії, В'єтнаму, Таїланду та Сінґапуру. Такої інформації та відповідних фотографій, порад і т. д. - хоч греблю гати на просторах Інтернету. Це видання - це збірка коротеньких, на одну-дві сторінки, оповідок, де головними героями є звичайні і незвичайні, прості, пересічні мешканці цих п'яти країн Південно-Східної Азії, з якими мав нагоду познайомитися автор. Богдан Логвиненко - молодий блогер, мандрівник, за плечима якого навколосвітня подорож та понад півсотні відвіданих країн. Свої враження він занотовує у соціальних мережах. Саме такі дописи - а їх біля ста - і скомпонували цей тревелог. Цікаво, що вирушаючи у ту чи іншу мандрівку, Богдан Логвиненко зумисне не читає жодної довідково-туристично-ознайомлювальної інформації, щоб уникнути стереотипів та кліше, які так чи інакше, а відкладуться в голові, а також, щоб не торувати ті ж самі стежки, що й інші туристи. Він воліє самотужки вивчати країну, відкривати її для себе саме так, як карта ляже, оскільки пересувається автостопом. Найціннішим досвідом вважає саме спілкування, зустрічі з різноманітними людьми, які репрезентують свою батьківщину куди краще за будь-які довідники. Книга читається цікаво, легко та пізнавально. Чудовий подарунок до свят!

Я знала, що книжка “Перехожі” рано чи пізно опиниться у мене в руках. Бо, по-перше, обожнюю подорожі, хоча і не подорожую стільки, як автор. По-друге, люблю, як пише Богдан. Це наче зустріти старого друга, і він за чашкою кави чи кухлем пива буде розповідати про свої пригоди, а ти будеш заходитись від сміху до коліків в животі. Книга, яка вчить, що можливо все, якщо: 1. Відірвати свою дупу від м'якого стільця, за яким ви зараз сидите перед монітором. 2. Йти вперед і не зупинятись, хоча ні, не так: йти вперед з задоволенням, бо “важливий сам шлях, а не пункт призначення”. Бо кожного разу змінюючи країну, зустрічаючи нових людей, ти змінюєшся сам. Ще книга про свободу, свободу від страху щось змінити і свободу втілювати свої мрії. Як-от подорожувати автостопом з однієї провінції в іншу з 25 центами в кишені в країні, де поняття не мають, що таке автостоп. Насправді, через розповіді про людей, відчувається і особисте ставлення автора до кожного з них. Про когось він відгукується з неймовірною теплотою, до когось ставиться з сарказмом та іронією, хтось викликає роздратування. Це нормально, бо всі ми люди, а подорож - це “уміння приборкати самого себе і свої внутрішні проблеми”. Насправді, цю книгу можна читати, не занурюючись у філософію, і не шукаючи подвійне дно. Якщо так, то це історія про хлопця, який захотів побачити світ за межами свого звичного світу, а тепер ділиться своїм досвідом, іноді кумедним, іноді глибоким. І так, і так ви отримаєте задоволення від читання. У мене, наприклад, з'явилось щемливе відчуття, що я таки мало подорожую. P.S. Дуже насмішили “Дельфінчики”, а от “Лишні речі зайві” змусило задуматись: “Чи зможу я так?”