Випадкова зустріч на реабілітації у 2018 році з переселенкою з Донецька, дружиною співробітника Служби безпеки України, стала знаковою для написання цієї книги. Жінка, почувши про мої наміри написати роман, тихо промовила: "Я прочитала вже багато книг про цю війну — мені болить. Вони захопливі, іноді безжальні й тяжкі психологічно. Їх пишуть переважно чоловіки, й не вистачає саме жіночого погляду. Пообіцяйте, що ви напишете її саме заради нас, тих, хто покидав Донецьк за дві години з валізою літнього одягу та з надією повернутись, яка так і не справдилась. Заради тих співробітників, хто розділяв поспіхом сім'ю надвоє, сподіваючись, що хоч хтось залишиться живим, не знаючи напевне, чи перетне сьогодні той клятий блокпост їхній "службовий" автомобіль... В ім'я тих співробітників, хто не зрадив нас, залишаючись під прикриттям у Донецьку й Луганську... Хто не повернувся із завдання, про яке ніхто ніколи не дізнається... Покажіть не війну, а саме життя людей, заради пам'яті про них..."