Назва п’єси Збіґнева Герберта відсилає до Платонового «Міфу про печеру», де нефілософів дорівняно до в’язнів у печері, які спроможні дивитися лише в одному напрямку й всякчас обманюватися. Від істинного світу ідей до них доходять нечіткі тіні. І тільки філософ може вибратися з печери, постійно ставлячи собі питання й шукаючи відповідей. Із філософської «Печери» Герберта таланить втекти лише Сократові — й лише у смерть.

Через це навдивовижу красиве інтертекстуальне плетиво, майстерно стилізоване під античну драму і пересноване алюзіями на класичні й християнські тексти Ніцше, Еліота, Сартра, невпинно прозирає наше тривожне «тут і зараз»: несприйняття інакшості, несправедливі вироки, передчуття війни, «ті самі промови, пам’ятники, в’язниці — одне безкінечне свинство».