Що мене справді вразило, так це те, що Черчилль був ще й художником. У віці 40 років сер Вінстон Черчилль опинився на низькому рівні кар'єри: після початку Першої світової війни він був понижений з посади Першого лорда Адміралтейства. Звільнений з урядової посади, він став офіцером армії. Знесилений морально і поглинений тривогою, він зайнявся несподіваним новим захопленням - живописом. «Живопис прийшов мені на допомогу в найскладніший час», - писав згодом Черчилль у нарисах, які стали маленькою книжкою «Живопис як минуле». Захоплення великого британського державного діяча стало джерелом захвату та перепочинку від стресу в його кар’єрі. Зрештою він створив понад 550 картин, що допомогло йому відточити гостроту зору, силу спостереження та пам'ять. Дозвілля могло б процвітати і, можливо, навіть зробити його всесвітньо відомим художником, однак він також продовжував свою кар'єру всесвітньо відомого письменника, оратора та політичного лідера. Черчилль вперше взяв пензель за пропозицією своєї невістки леді Гвендолін Берті, яка також була художницею. У «Живописі як минуле» він згадував свою першу спробу художнього мистецтва. Заляканий чистим полотном перед собою, він невпевнено поклав на його поверхню блідо-блакитний мазок фарби, щоб розпочати небо, і незабаром його перервав приїзд художника з Глазго сера Джона Лавері та його дружини Хейзел. Остання вигукнула: «Живопис! Але чого ти вагаєшся?» Вона схопила пензлик і зробила "великі, запеклі мазки і порізи синього кольору на абсолютно чистому полотні". Черчилль пізніше написав: «Я схопив найбільший пензель і впав на свою жертву з берсерківською люттю. З тих пір я ніколи не відчував страху перед полотном». У наступні п’ять десятиліть Черчилль був плідним, в першу чергу зосереджуючись на пейзажах і морських пейзажах, створених на пленері. І незважаючи на його безперервні твердження, що він був просто любителем, він розвинув чудовий хист до мистецтва. "Його підхід був дуже простим: вийдіть на вулицю і намалюйте те, що бачите", - сказав правнук Черчилля, Дункан. Черчилль здебільшого був самоуком, і твердо твердив, що офіційні уроки мистецтва - це забавки для молодих людей. Він вважав, що найбільше потрібна йому та його однодумцям-одноліткам певна пристрасть. "Ми не можемо прагнути до шедевра", - написав він. «Ми можемо задовольнитись радісною подорожжю у фарбі. І для цього «Сміливість» - це єдиний квиток». Тим не менше, він прагнув вдосконалити свою техніку, і робив це, пишучи репліки провідних художників. Він захоплювався роботами майстрів імпресіонізму та постімпресіонізму, такими як Едуар Мане, Клод Моне, Поль Сезанн та Анрі Матісс, і навіть було відомо, що він їздив туди ж, де вони малювали роками раніше, шукаючи світ і землю, що перевірена натхненням. Черчилль щедро використовував яскраво-блакитний та зелений кольори, стиглі червоні, апельсини та жовті. І це логічно, адже він часто звертався до живопису, щоб поліпшити свій настрій. Відомо, що він страждав від нападів депресії, які він сам описував як "чорну собаку", яка займала його протягом усього життя. "Коли" чорний пес "кусався за п'яти, він знаходив великий комфорт у живописі". Існує чіткий взаємозв'язок між найскладнішими часами в житті Черчілля та обсягом його картин; тритижневі канікули в Італії, які він взяв після поразки на виборах 1945 року, були його найбільш плідним моментом. І хоча він малював лише під час дозвілля, Черчилль створив один твір під час Другої світової війни. Це було під час поїздки до Марракеша з президентом США Франкліном Д. Рузвельтом у 1943 році, після конференції в Касабланці, і стало актом дипломатії між двома країнами. "Це була єдина картина, яку він намалював під час війни, і пізніше вона була подарована Рузвельту як сувенір під час цієї дуже короткої хвилини перепочинку". Однак не можна не запитати: чи повага до мистецтва Черчилля пов’язана з красою цих картин чи все ж людиною, яка їх виготовила? "Інтерес до його картин ніколи не зменшується, і причина цього, більше, ніж у зображенні на полотні, полягає в унікальному розумінні, яке воно дає нам у свідомості такої захоплюючої та витривалої людини". І хоча ці полотна не є особливо революційними за номіналом, але картини Черчилля нагадують нам про велику радість, яку може принести живопис. Повторюючи книгу Матвія в Новому Завіті, Черчилль говорив: «Щасливі художники, бо вони не будуть самотніми. Світло і кольори, мир і надія складуть їм компанію до кінця або майже до кінця їх днів». І хоча ці полотна не є особливо революційними за номіналом, але картини Черчилля нагадують нам про велику радість, яку може принести живопис. Повторюючи книгу Матвія в Новому Завіті, Черчилль говорив: «Щасливі художники, бо вони не будуть самотніми. Світло і кольори, мир і надія складуть їм компанію до кінця або майже до кінця їх днів».

Після читання цієї книги для мене Вінстон Черчилль залишився неоднозначною історичною постаттю на політичній арені світу. Аж надто вже багато про нього викладено парадоксальних і навіть суперечливих фактів. Серед них – політична невизначеність Черчилля між партіями консерваторів і лібералів та його кількаразові переходи з однієї партії в іншу, протилежні думки щодо тих самих явищ у суспільстві, замовчування певних трагічних подій у Лондоні під час Другої світової війни (аби не впав бойовий дух воїнів і мирних жителів) тощо. Тому інколи здавалося при читанні, що деякі досягнення Вінстона Черчілля були випадковим збігом обставин. Важко зараз сказати, як склалася б доля світу й Англії без Черчилля. Без сумніву, він був далекоглядною людиною і завдяки досвіду багато чого передчував. Що сподобалося – ставлення Черчилля до освіти, як до надзвичайно важливої частини життя суспільства, без якої неможливе процвітання цивілізації. Водночас, здивувало ставлення Черчилля до сім'ї як чогось другорядного. До того ж, його амбіції більше нагадували спроби довести щось оточуючим, аніж дійсно особистий потяг до політики. Загалом, нелегко однозначно висловитися про постать Черчилля, але він залишив помітний слід у світовій історії.

Вінстон Черчилль - багатогранна постать, яку завжди будуть пам'ятати і цитувати. Великий політик, державний діяч, прагматичний і харизматичний лідер, який і нині може слугувати прикладом багатьом сучасним політикам і державним мужам !!! Він є символом Великої Британії, країну неможливо уявити нині без його вкладу в світову миротворчу політику та дипломатію. Дотепний гумор Вінстона Черчилля актуальним завжди !!! Радію, що сучасні українські історика Олександр Гуржій і Наталія Залєток написали прекрасну книгу про цю відому людину. Доступний стиль і виклад матеріалу, ілюстрації, детальний опис життєпису політика роблять книгу цікавою, легкою для прочитання й повчальною !!! У книзі наведено читати Великого політика, вдумливе прочитання яких наштовхує на думку, що Вінстон Черчилль - людина поза часом і простором. Влучність і гострота суджень, ретельний аналіз подій, вміння підмічати найголовніше, дотепний англійський гумор - це справжній англійський бренд, сер Вінстон Черчилль !!! Сердечно вітаю колег із значним науковим доробком !. Рекомендую книгу "Парадокси Вінстона Черчилля" для прочитання широкій авдиторії !!!