Чесно кажучи, дуже здивована негативними відгуками на цю, як на мене, дуже симпатичну книгу. Єдине, чим для себе можу пояснити таку реакцію – розчаруванням від несправджених очікувань. Якщо ви придивляєтесь до цієї книги, шукаючи, що ще написала авторка «Клавки» - забудьте про свій досвід прочитання Гримич – книга не менш талановита, але абсолютно інша. Якщо повірили анонсованому «містичному детективу» – даремно: таємниця привида Брендана настільки недостовірна з перших рядків, що навіть розглядати її всерйоз не варто. Про що ж тоді книга? Про життя невеликої спільноти на досить закритому (ні, не подумайте, нічого моторошного – просто провінційна, віддалена і мало кому цікава місцина) острові. Про дрібниці – смішні, милі, сентиментальні і набридливі, які вихоплює око головної героїні. Вона якраз на острові чужинка – вона українка, що переїхала в Канаду; містянка, яка призвичаюється до життя досить закритої спільноти; і навіть у самій спільноті, що головним чином складається із рибалок та їхніх сімей, вона – дружина лікаря і цим викликає шанобливе, але відсторонене ставлення (сцена із кошиком риби, яким її пригостили і яку треба почистити – просто розкішна!). І от героїні на повному серйозі, як про щось абсолютно нормальне і само собою зрозуміле, та ще і таке, що є загальновідомим і навіть дивно це пояснювати; що не менш важливо – різні люди згадують про «Бренданових» (привидових, ага) дітей. Зрозуміле її бажання розібратися – що ж, власне, відбувається: острів схибнувся? Чи це жарт, що сильно затягнувся (містифікація довжиною в сотні років – справа досить марудна). Варто додати, що наукова спеціалізація авторки тут добре помітна. Я б сказала – книга досить «антропологічна». Тут і талант Марини Гримич підмічати особливості колективної поведінки (симпатичні традиції і нешкідливі «закидони» мешканців містечка, що веде себе як село), і розкішна хуліганська етнографічна постановка – режисерсько-фальсифікаторський дебют головної героїні (дуже кумедна сюжетна лінія). До речі, розгадка «страшної таємниці» теж цілком наукова. Тому загалом книгу можна рекомендувати як якісну, іронічну історію про невеликий острів і його швидше смішні, аніж страшні таємниці.

В одному з блогів почитала розгромну рецензію на книгу «Острів Білої сови» авторства М. Гримич і … дуже захотіла познайомитись з романом особисто. Власне, за формою це радше повість, так як обсяг її не дуже великий. Ще з того негативного відгуку я зрозуміла, що книжка атмосферна, а таке читання я обожнюю. Справді, атмосферність – це один з нечисленних плюсів «Острову Білої сови», але про те, що я його прочитала, зовсім не жалкую. Розповідається тут про невеликий острівець, який розташувався біля узбережжя Канади. Тут мешкають як корінні індіанці, так і емігранти в кількох поколіннях. Є тут і зовсім «свіженькі» приїжджі, як-от українська жінка, дружина місцевого лікаря. Коли на острові масово почали вагітніти молоді дівчата і запевняти, що дитину вони чекають від примари, наша героїня вирішує взятись за розслідування цієї справи. Адже поки чоловік на роботі, вона дуже нудьгує у місці, де найближчі сусіди живуть далеко. Не можу сказати, що книжка мені сподобалась, але час в її компанії я провела непогано.

Киянка Софія виходить заміж за Роберта, він іноземець, лікар. На деякий час молода сім'я оселяється в маленькому канадському острівному містечку, де життя повільно обертається навколо звичайних буденних справ. З часом Софії стає нудно, і щоб розважитись, вона починає «інтегруватися в суспільство» - знайомиться із місцевими мешканцями, розглядає пейзажі, разом із чоловіком-лікарем виїздить на виклики. На острові є церква, а в ній органістом - справжній привид, який ще й до того, сексуальний маніяк! І добра половина жителів – його нащадки. Аби розплутати цю загадкову справу, Софія починає власне розслідування, та це тільки утверджує непохитність твердження: Брендан та його діти – не міф. У цьому її переконує навіть чоловік. А одного разу привид напав на неї… згодом Софія відчула, що вагітна. Чудові описи краєвидів, народні легенди, стосунки мешканців іншої культури, архівні розвідки і, на кінець, несподівана розв’язка. Книга мене розважила – легка детективна історія з елементами містицизму; малий обсяг тексту компенсує насиченість сюжету та гарний кінець. Для тих, хто шукає щось легке та позитивне, і щоб було цікаво. Із задоволенням прочитала б інші книги цієї авторки.