Якщо читати його правильно, ви можете по-доброму звихнутися умом, через всі ті потоки підсвідомості, що як гірські лавини накочують на вас з кожним рядком. Ви незчуєтесь, а вже кінець, все як сон, цікавий та незвичний, такий, що залишається з вами навіть після пробудження! Якщо читати уважно, вам попадаються фрази, від яких вам довго думається - "вічно і ще один день." Ця фраза ніби стала для мене девізом - жити так і любити так, щоб вистачило на вічність і ще один день! Випадково загублена в тексті, але так правильно віднайдена. Та вернемось до Мілорада, він казкар, він "Оповідач, що рівний Гомеру", істинно кажу вам. Він божевільний, він міфологічний, він архаїчний, він древній, він дикун і самітник.. І він розповідає казки для дорослих, для тих, хто готовий відкинути обмеження і відкритись ночі та чомусь новому. Він розповідає історії тим, хто готовий слухати з закритими очима та відкритим серцем. В цих історіях є про все на світі: життя та смерть (так тече життя), кохання, ненависть, зрада, сім'я, сім'я (сперма), чоловіче-жіноче, божевілля, та плоть. Все це добряче переварено в кипучу суміш, від якої гудить в голові, і хочеться всім казати - "що це щойно було, це ж абсурд!" Але той абсурд настільки вражаючий і крутий, і думаєш "треба ще" :) Звичайно, це може не для всіх, та це щось таке круте як Кастанеда та Маркес за келихом вина. Хочеться сказати ще щось, але мабуть мені не вистачить слів, краще подивіться на зорі в нічному степі і це буде найкраща ілюстрація для цих книг.