Сюжет будується навколо заплутаного злочину, де дрібні деталі виявляються ключовими для розкриття справи - герой поступово збирає свідчення і аналізує підозрюваних. Події розгортаються логічно і напружено, атмосфера тримає інтригу без надмірної театральності, персонажі поводяться природно і послідовно. Для мене роман цікавий саме поєднанням детективної логіки і психологічної глибини - розкриття відбувається крок за кроком, а фінал залишає відчуття продуманості та завершеності.

Щодо якості друку самої книги претензій чи явних недоліків немає. Переклад також милозвучно та досить емоційно та різнобарвно передає картинку, яка було задумана самим автором. Чейз має свій неповторний стиль, безперечно цікавий. Але моментами може виглядати нудно, що одразу переростає у цікавий та динамічний сюжет. Тобто є шанс відчути себе на такій своєрідній гойдалці детективних вправностей. Загалом враження більш позитивні, аніж негативні. Тому для любителів саме таких детективів гангстерської тематики та даного автора сміливо рекомендую. 4/5

Читати раритетні детективи Чейза українською – новинка для мене. Перший його роман прочитав російською ще в школі. Після того перечитав все, що практично було доступне на полицях книгарень та бібліотек тільки тією мовою. Єдина книжка, яку так і не прочитав у той час – «Орхідей для міс Блендіш не буде» Тож, експеримент від видавництва «Богдан» приємно вразив. Спочатку були побоювання стосовно того, що в рідному перекладі твір не буде таким «соковитим», не віддаватиме гангстерською брутальністю 30-х років минулого століття. Але, як виявилось, після перших трьох-чотирьох сторінок знаменитий роман Чейза, що приніс йому письменницьку славу, гарно адаптували для сучасного читача. За це треба подякувати в першу чергу перекладачу Ірині Бондаренко та літературному редактору. І ще кілька слів про переклад. Незрозумілим залишається для мене той факт, що в часи, коли відомий твір Агати Крісті перейменовують на політкоректний варіант «І не залишилось нікого» у перекладі роману «Орхідей для міс Блендіш не буде» на 182 сторінці надибуємо зовсім не толерантний термін на позначення темношкірого персонажу. Що це, літературна фішка для більшої правдоподібності та передачі духу того часу, коли Америка ще не називала чорних – афроамериканцями? Чи все ж це недопрацювання перекладача та редактора? Стосовно сюжету, то тут все зрозуміло. Чейз має власну формулу, згідно якої вибудовується вся картинка твору. Читачу з самого початку вказують три речі: 1) Хто є негативний герой 2) Хто позитивний чи нейтральний 3) Як здійснюється злочин. Тож інтриги у її глибинному розумінні немає. Натомість, Гедлі Чейз наче прив’язує камеру до своїх героїв і вони стрімлять репортажі із місця подій. Ця уявна камера то передає якісне зображення, в якому можна розгледіти рудоволосу красуню із зеленими очима (письменницька вподобання мабуть, що подорожує із твору в твір), то швидкісне мерехтіння та хитання зображення підчас погоні. Але попри те, що все наперед практично відомо – читати цікаво. Мораль твору не хитра – рано чи пізно погані хлопці будуть наказані. А от позитивні герої здебільшого – наказують, чомусь, себе самі.