Шє з молодих років Петро Шекерик-Доників, заохочений своїм учителем Луков Гарматієм, почєв збирати етноґрафічні матер’яли. Він був першим гуцулом, шо взєвси за цису роботу. Доти гуцулами інтересувалиси лиш приїжджі, а гуцули не дуже, бо й так всьо знали. Але приїжджі брали лиш то, шо їм треба було. Або так, як уміли.

До цеї книжки увійшли народні оповідання про опришків, икі зібрав Петро Шекерик-Доників. У 1910 р. уни вже друкувалиси в Етнографічному збірнику №26 під редакцієв Володимира Гнатюка. В тому збірнику було аж 17 авторів. Кождний з них шос записав і подав до збірника. Хтос бірше, а хтос менше. Разом вішло 258. Але аж 104 з цих оповідань записав саме Шекерик-Доників. Це вже є так багато, як ви видите в цій книжці, і цес об’єм дає доста добре зрозуміти, шо то були за люди і в икий чєс уни жили.

Разом з тим, Шекерик-Доників записав свої оповідання тими словами, шо чув від тих, хто їму оповідав — найчистішим гуцульським діалектом. Тимой у цій книжці маємо не лиш оповідання про опришків, а й ту мову, иков уни говорили.