Якось так вийшло, що ця книга незаслужено пролежала на полиці кілька років в очікуванні свого прочитання. Вона була опублікована 1955 року, у розпал «холодної війни», коли комунізм перебрав естафету від нацизму й фашизму в спробі поборотися й знищити ліберальну демократію. Частина французьких і європейських інтелектуалів були «одурманені» опієм комуністичних ідей і книга Арона стала однією з ключових у питанні «декомунізації» їх поглядів. Арон радикально і безпощадно громить «одурманених» і «зачарованих», які під впливом пропаганди й брехні симпатизували «успіхам» комуністичного будівництва в Совєцькому Союзі, але вперто не помічали репресій, ГУЛАГу та голодоморів. Вони також не розуміли чи не хотіли розуміти, чому повстали угорці у 1956 році; чому треба тримати в Східній Німеччині потужне військове формування, якщо східні німці так «люблять» комунізм; який був ступінь довіри до поляків, якщо там командував совєцькій маршал Рокоссовський… Здавалося б, книга вже не дуже актуальна, бо і 60 років пройшло, і совєти з комуністами канули в Лету. Проте, якщо читати уважно і провести паралелі, то нескладно помітити, що замість комунізму прийшов «рускій мір», совєти зникли, але залишився совок, а «вічно стурбовані» прийшли на зміну «одурманеним» і намагаються загравати з безумними диктаторами. Крім того, кілька думок Арона будуть цікавими й повчальними для нинішніх «революціонерів» і «зрадофілів»: «Революція видається спроможною змінити все, оскільки ніхто не знає, що вона змінить». «Потрібен час, щоб вилікувати болячки, спричинені революцією, навіть, якщо ця революція вилікувала болячки усунутого режиму». «Щоб чинити опір розпаду, влада мусить підтримувати солідарність, дисципліну громадян». «Кожне покоління схильне гадати, що його проект, безпрецедентний, становить вирішальний проект людства».

Книга "Опій інтелектуалів" присвячена розгляду критики ідеологій станом на 1956 рік. Реймон Арон у своїй роботі висвітлює деконструкції єдності лівиці. Автор з’ясовує причини позитивного ставлення інтелектуалів до лівих ідеологій та їх втілень, зокрема в Радянському Союзі та Франції. Користуючись розумінням природи історичних феноменів ідеологій, автор праці стверджує, що занепад комунізму набагато ближчий ніж лібералізму. "Опій інтелектуалів" одночасно книга вченого і маніфест борця за свободу, котра підносить рівень філософії, як і рівень літератури боротьби. Надає цій книзі ударної сили та простої краси розгортання єдності від метафізики до полеміки. Арон утверджує в ній прихильність героям своєї молодості – Марксу та Веберу, як долі, що її він обрав. "Опій інтелектуалів" чітко спрямовує проти марксистів та радянської пропаганди концепції Маркса, і це прослідковується з самого заголовка книги. Це спрямування прости марксистів і радянської пропаганди відштовхується від визначення релігії як опію для народу, аж до механіки психологічного розладу інтелектуалів, чітко проходить через критичний радикалізм. І саме цей критичний радикалізм спускає сталінізм з небес ідей до тоталітарної дійсності. Арон розділяє погляди, висвітлені Максом Вебером щодо аналізу різних граней комунізму, котрі цілком ясно позбуваються відносності цінностей. І позбування відносності цінностей охарактеризована як ідея якоїсь невідворотної війни між системами, що складають ці цінності. Тобто щоб розділити статус суперсили або світового домінанта, Сполучені Штати Америки й СРСР не можуть бути поставлені на одну ногу. Щоб зняти політичні ідеології, лібералізм і комунізм не можуть бути поставлені на один і той самий план. І нарешті, щоб холодна війна не могла вийти на справжній мир, вона не мусить поширювати таку автоматичну конфронтацію в світовому масштабі. Арон аналізував взаємозв’язки між сталінізмом і марксизмом, геополітикою холодної війни та протистояннями інтелектуалів. І в результаті аналізу цих компонентів він ставить завдання: "розуміти чи знати свою добу якомога детальніше, ніколи не втрачаючи з свідомості межі своїх знань; відокремлюватися від сучасного, одночасно не вдовольняючись роллю спостерігача". "Опій інтелектуалів" висвітлює тісний зв'язок: він поєднує загострення політичного тиску та ідеологічне протистояння, що характеризували безпосередньо час після Другої світової війни. За логікою міркування виникає питання про актуальність і статус цієї книги сьогодні. Яким чином ця книга, що відображала зіткнення холодної війни і політичні протистояння 50-х років, може зацікавити людей ХХІ ст.? Чи зберігає він приціл на реальність у світі, котрий в стадії глобалізації і під ризиком розколу цивілізацій та під ударом тероризму? Чи зберігає він здатність просвітлити громадян розвинутих демократій? "Опій інтелектуалів", як всі інші основоположні книги, що накреслюють еволюцію політичних ідей, має світовий вимір. Через постулати тоталітарних ідеологій Арон накреслює риси сучасної свобод; через радянську загрозу він нагадує про силу і слабкість демократії; через банкрутство інтелектуалів він нагадує про вимоги громадянства у вільних націях, що є останнім пристановищем у критичному розуміння й пошуком правди. Як на мою думку, читаючи цю книгу можна простежити шлях аргументації Р. Ароном тези, що ідеологія – це "інтелектуальна помилка".