Олекса Грищенко (Alexis Gritchenko, Алексей Грищенко, 1883-1977) – живописець, художній критик, чия творчість найтісніше пов’язана з Україною, Росією і Францією. В 1910-і рр. він розробив власний мистецький напрямок – Динамоколір / Цветодинамос, базований на поєднанні принципів кубізму і формальної мови ікони.

Коли в пореволюційній Москві відкрили Музей живописної культури (1919-1929), в ньому «динамоколір» Грищенка експонувався поруч з «примітивізмом» О. Шевченка, «експресіонізмом» Кандинського і «супрематизмом» Малевича. Чому динамоколір забули? Забутий – неважливий? А хто пам’ятав Малевича, Бойчука, Богомазова у 1950-70-і? Чому сучасники оцінювали динамоколір як самостійне явище в авангарді? Як далі розвинулася творчість Грищенка, коли він залишив Москву у 1919, провів два роки в Константинополі, помандрував до Греції, дістався до Парижа і осів у Франції? Яке його місце серед представників Паризької школи? Яке значення цього майстра для українського мистецтва ХХ ст.?

Відповіді на ці та інші запитання шукає авторка Віта Сусак.

Свою першу статтю про Олексу Грищенка Віта Сусак опублікувала у 1989 р. в журналі «Всесвіт». У 1997 вона захистила в Москві кандидатську дисертацію на тему:  «Олекса Грищенко в мистецькому житті Москви 1910-х  років»; 2017-го – скінчила монографію «Олекса Грищенко. Динамоколір».