Книга "Околиці і пограниччя" стала для мене спробою знайомства із творчістю Василя Махна - не маючи уявлення про його стиль, головні теми опису і аналізу, я обрала книгу за звичним для себе критерієм - це есеї. Для мене есеї є найулюбленішим жанром відкриття чогось нового, а їхній різноманітний спосіб написання дозволяє показати глибину творчості і самобутності автора. Есеї - це індивідуальна спроба передати власне бачення світу і того, що тебе хвилює, приковує увагу. Навідміну від академічних творів вони більш особисті і творчі. Так от, есеї "Околиці і пограниччя" Василя Махна, без підготовки і розуміння хто такий автор, мало що про нього розкажуть. Тому для цього довелось паралельно читати іншу інформацію про автора, його життя і зацікавлення. Чому додатково? Тому що після прочитання кожного есею було важко зрозуміти який післясмак лишає цей есей. Роздумів лишається багато, підказок - мало, аж думки розбігаються. З одного боку вражень від есе, а вони присвячені переважно подорожам автора, лишається багато, а з іншого - вони не дають архімедової точки опори для чіткого розуміння звідки потрібно починати роздуми. Виходить досить хаотично, хоч і корисно. Тому для мене не вистачало критики творчості автора, або ж самих рефлексій щодо створення есеїв. Чому це важливо? Інакше читач невільно накидає власне розуміння бачення ситуації про яку читає, бо позиція автора прослідковується погано. Дочитавши есеї Махна, я точно можу сказати, що це околиці і пограчиччя не лише життя автора і його світогляду, а й есе як жанру - у них можна прослідкувати елементи модерну, культурного матеріалізму та інших літературних прийомів, які жодного разу не лишають завершеного образу сюжету.

"Околиці та пограниччя" - одна із двох нових книжок Василя Махна, які побачили світ у 2019 році. Незабаром готується до виходу ще й третя, проте сам автор називає це скоріш співпадінням. Але це тільки найкраще, коли письменнику є що сказати своїм читачам, я гадаю. 11 есеїв, які містяться в "Околицях та пограниччях", були написані Махном у період 2011-2018 років. Деякі з них були опубліковані в різних джерелах, але прочитуються дещо по-іншому, коли викладені в одному контексті і зібрані під одною обкладинкою. Тут автор рефлексує на тему приналежності до певної території, і навпаки - незалежності від жодних кордонів. Переосмислює пограниччя як явища перетину культур та різних ідентичностей. У ці тексти потрібно глибоко вдумуватись і постаратися відчути себе поряд з автором у ролі співспоглядача. Крізь всю книгу червоною ниткою проходить тема географії. Вона поєднує рідну для Махна Україну із місцем його проживання протягом останніх 20-ти років - США. В окремих есеях змальовані Балкани, Польща, Латинська Америка. Ізраїль, а саме Єрусалим, взагалі став ключовим не тільки для одного з есеїв ("Цвіркуни і горлиці"), а й для збірки віршів "Єрусалимські вірші", з якою він дуже перегукується. Та навіть Монголія тут теж є. Збірку можна сміливо радити поціновувачам дорослої прози, виважених, розмірених, філософських текстів. Але обов'язково - мандрівникам, які виходять за рамки стандартних туристичних маршрутів у пошуках чогось справжнього.