Не знаю, як я жив, не прочитавши Одіссею. Не знаю, як це описати. Здавалося б, просто слова, послідовність дій, подій, станів. Гомер (і перекладач) так майстерно занурюють у сюжет оповіді, що мимоволі починаєш проживати з Одісеєм його життя (так і хочеться закричати йому: "Навіщо тобі ті подарунки Кіклопа? Тікай звідти!"), сумувати разом з Пенелопою, ненавидіти женихів. І це незважаючи на те, що з погляду сучасної моралі Одісей не є взірцем. До речі, ще кидається в очі, що грецькі чоловіки багато плачуть, коли їм сумно (зразу згадую тих мам, які говорять своїм синам: "Не плач, ти ж мужик"). В дитинстві я дивився фільм Одіссей від Hallmark. І цей текст вкотре для мене підтверджує, що потрібно мати справу з першоджерелом. Не хочеться розлучатися з Одіссеєм. Завтра почну Ілліаду.