Це продовження книжки "Пан Белло і блакитне диво". З моєї точки зору, книжка досить цікава і весела, але серія про пана Белло не дотягує до серії Пауля Маара про Суботика. Тут є багато веселих моментів, але дивує поведінка батька Макса - його одинадцятирічний (здається) син поїхав до іншого міста разом із собакою, а батько не їде за ним, бо "не може залишити аптеку", котра йому належить. Приємно спостерігати, як, завдяки появі Макса і Белло, змінюється життя Мельхіора Синеліхта і його доньки. Виявляється, що достатньо просто висловити свої погляди та побажання і можна знайти варіант, котрий всіх влаштує, а до цього вони роками майже не спілкувалися.