Письмовий стиль перекладача-есеїста Володимира Діброва напрочуд легкий та вельми кумедний, а головними героями замальовок з буденного життя стають прості українці, як ми з вами. Бо він і сам народився в Україні, та у 1994 переїхав до США, там працює і пише. На початку 90-х В. Г. Дібров починає писати твори, які здобули найвищу нагороду. Загалом, мені подобаються сюжети не придуманих історій взятих з життя різних людей і записаних в книгу у вигляді збірника реалістичних оповідань. Так робили класики, тепер пишуть сучасники. Питання в іншому. Чи коректно публікувати справжні історії своїх сучасників у своїй книзі? Не скомпроментують деякі оприлюднені факти людей, про яких пише письменник? Отримав письменник дозвіл у людей відкрити світу їхнє приватне життя? Сподобається людям, те що вони прочитають про себе в книзі відомого письменника? Це важливо, бо ідеться про приватне життя не вигаданих людей, а ця книжка за змістом не схожа на біографічну. Взагалі, до написання історій особистого характеру потрібно підходити вкрай делікатно.