Намагаюсь досягнути дзену і недочитувати книги, які мені не заходять. Після “Опівнічної бібліотеки”, яка мені дуже сподобалась, за “Нотатки нервової планети” я бралась з таким незлецьким кредитом довіри. Але майже одразу загрузла. Якщо коротко охарактеризувати цю книжку, то вона до скреготу в зубах банальна. Спочатку перших кілька розділів автор розказує, як у нас в світі все погано і що цей таки світ повільно котиться в прірву. Заради справедливості автор одразу попередив нас, що він панікер з великої літери П. І знаєте, це відчувається. Тобто якщо ви дуже тривожна людина і взяли цю книжку з надією навчитись боротись з нападами тривожності, то автор не тільки вам не допоможе, а й підкине парочку оригінальних причин для тривоги, яких у вас ще не було. Потім автор похопився, що це все ж має бути книжка порад, а не роздуми на вільну тему і почав давати банальні поради типу “менше сидіть в соц. мережах”, “не читайте новин”, “любіть себе і близьких”. І тут я закономірно себе запитала: “Навіщо я це читаю?” З хорошого легкий стиль викладу автора і купа доброї самоіронії. Але лише заради цього дочитувати не буду, на відточеному стилі далеко не заїдеш. Може там далі і будуть хороші поради, але я до них так і не добралась.