Книга Джейн Остін "Нортенгерське абатство" була для мене лайтовою історією про життя людей тієї епохи. Загалом таке треба читати, якщо ви хочете розслабитися. Мені після антиутопій закортіло почитати англійських романів вікторіанської епохи, тому мій вибір пав саме на цю книгу. Мене здивувало, що події починають відбуватися в Нортенгерському абатстві тільки з 200-ї сторінки (їх усього 350), я не вважаю це недоліком, але були інші очікування, щодо присутності Нортергена в цій книзі. Особисто в мене найбільше емоцій викликали самі персонажі ніж сюжет. Щодо сюжету, то там немає нічого особливого, описується типічне одноманітне життя : розкішні бали, поїздки на каретах, світські розмови, походеньки один до одного, бажання не облажатися в очах оточуючих. А от з персонажів хочеться виділити Ізабеллу Топр та її брата Джона Торп. Спочатку мені сподобалася дружба між Ізабеллою та Кетрін. Їх поєднували не тільки примітивні розмови про моду, погоду, лестощі одна одній, а ще вони обговорювали книги та не принижували себе у порівнянні з чоловіками. Навпаки сходились на думці, що їм байдужа чоловіча думка. Згодом стало зрозуміло, що Ізабелла використовувала Кетріну аби зблизитися з її братом. Нерішучість Кетрін дозволила нею маніпулювати, тож "подруга" зводила її з Джоном Торпом, ігноруючи її почуття до Генрі. Коротче Ізабелла ще та вертихвістка, клялася у любові до Джеймса, залицялася до Тілні, прагнучи грошей, зневажала Кетрін та прикидувалася дурепою ніби не розуміє що саме робить не так. Її брат, Джон, такий само мерзотник як і сестра, не міг вести конструктивно діалог, весь час вихвалявся. Поступив як справжній козел, коли очорнив репутацію Кетріни після того як вона йому відмовила. Думаю його персонаж у нашому часі це типічний бовдур який відпишеться від тебе в інстаграмі та назве "шльондрою" після слова "ні". Таккс тепер гг Кетріна. Вона викликала нейтральні емоції, байдужість скоріше, хоча були моменти коли я крінжанула з її тупості ( ситуація де вона сама себе накрутила з закритою скринею чи вважала, що батько Генрі убив дружину), Кетріна ще та драма квін. До того ж мені було дивно чути, що вона дуже любить читати , а думку свою висловити так і не могла (типу читання має допомогти розширити кругозір в певних аспектах та збагатити словарний запас). Єдине позитивне, що вона робила так це іноді поводилася на рівних з Генрі, не боялася хоч трохи висловитися при ньому. Справжня подруга Кетріни це однозначно Еленора. Просто бесті, яку можна тільки побажати. Вона для мене була найулюбленішою в книзі. Розумна, начитана, красуня, чуйна, підтримувала Кетріну, стала для неї старшою сестрою, її компанія була справді приємною. Попри великі статки не зарозуміла та не пихата, попіклувалася аби Кетріна безпечно доїхала додому, була ввічлива та справді розкаяна за жахливий вчинок її батька (виставив Кетріну на вулицю одразу ж після того , як дізнався, що вона не багата). Одним словом гуд гьорл, а ще я рада що вона вийшла заміж за того кого покохала. Еленора моя крашиха 19 століття!!!!! А на цій ноті зичу Вам читати побільше класичної літератури.

Єдине що можна сказати - нудно...не цікаво...туманно! Не зачепило! Із всього роману з усіма його героями, пристрастями, описами пейзажів, цікавим було лише... Нортенгерське абатство...і все. Замок, його таємниці, секрети, чудовий сад. Я б все на світі віддала за те, щоб прожити хоч деякий час в 19 столітті. Все, що пов'язане з 19 століттям - моє, моє, моє!!! Архітектура, культура, принципи, стосунки, праця, розвиток...Перераховувати всі сфери, які хотілося б дослідити можна безкінечно. Потрапити в Нортенгер, обійти всі кімнати, комірчини - задоволення) Розповідь про дівчину, яка із маленької, так сказати, пацанки, виростає справжньою леді. Вона приваблива, цікава, начитана. Але в людях зовсім не розбирається. І подруга в неї "прекрасна", а батько її симпатіїї - потенційний вбивця, який безжалісно вкоротив віку своїй дружині. Звичайно, все це лише сарказм з мого боку, ніхто нікого не вбивав, але інтриги це не додало. Навпаки, аж занадто очевидно було те, що Кетріна сама себе переконала в тому, що всі найстрашніші події абатства справжі. Під час читання не полишало відчуття якогось чарівного очікування. Але навіть після закінчення роману, це очікування не увтихло, а навпаки - зросло з подвійною силою. Стільки питань заповнювало мою голову!!! І ні на одне не знайшлось відповіді. ☑Люблю захопливі романи, інтригуючі. А цей...Ні риба, ні м'ясо. На один раз.