В селі з'явилася дивна химерна постать - Жінка без лиця. Вечорами вона чатує на подорожніх, наганяючи на них жаху. Одного разу її зустрів і Редька. Він тихий спокійний хлопчик, схильний до роздумів та спостережень. Підлітки у новій компанії йому не раді, але Борик, лідер цієї компанії, має його за друга. Разом вони ідуть по слідах Жінки, намагаючись розгадати, хто ж ховається під її пальто і чого він прагне? Мушу сказати, що це мало схоже на детектив. Швидше, якийсь містично-соціальний реалізм. Хтось вірить, це дух померлої лякає живих, а хтось - що це сама Діва Марія. Непояснювальне вабить людей, дає поживу пліткам та уяві. Проте, є дещо спільне у всіх байках і теревенях про Жінку: її поява має терапевтичний ефект. Хвора отримала сили, кривдник став вихованим, зла людина - доброю. Жінка без лиця змінює людей в кращу сторону. Але хто ж таки ця Жінка насправді? Відповідь буде несподіваною. Мені сподобалось, як автор змальовує "потерпілих" - неупереджено, подекуди сатирично, але з любов'ю та дещицею поваги до різномаїття людських пороків і характерів. Люди здатні змінюватись на краще, а каталізатором змін часто буває страх.

У романі Володимира Даниленка «Ніч із профілем жінки» вистачає матеріалу для психоаналізу, та мене зацікавили в ньому персонажі, в яких простежується те, про що зараз говорять психологи всього світу. Я маю на увазі темну тріаду особистості, у характері якої органічно поєднуються три основні риси: нарцисизм, макіавеллізм і психопатія. У людини з темною тріадою домінує якась одна з трьох рис, а дві інші її доповнюють. Нарцисизм і психопатія мають одну основу, яка по-різному проявляється. Нарциси і психопати – ніби рідні брати. У них немає емпатії, совісті, вони ні до кого не прив’язуються, не здатні любити, відчувати біль інших людей, вони брехливі й жорстокі. Тільки садизм у нарциса проявляється на рівні морального насильства, а психопат схильний і до моральної, і до фізичної агресії. Якщо нарцис постійно переживає тривогу і боїться втратити свій нарцисичний ресурс, до якого відносить людей, біля яких він підживлюється позитивними і негативними емоціями, грошима, зв’язками, соціальним статусом, то в психопата немає почуття тривоги, і в цьому його найбільша небезпека. Нарцис не стане вбивати або калічити людину, бо боїться відповідальності, а психопат в пориві люті може це зробити. Крім того, нарцис постійно потребує захоплення і підтримки своєї публічної грандіозності. Водночас і в нарциса, і в психопата є ознаки макіавеллізму, тобто схильність до маніпуляцій іншими людьми заради вигоди. Цю рису психологи назвали на честь італійського філософа і державного діяча Ніколо Макіавеллі, що в своїх філософських трактатах дає «злі поради тиранам, щоб допомогти їм утримати владу». Якщо в характері людини домінує злісний нарцисизм, то в неї автоматично є і макіавеллізм і психопатія, а в психопата є нарцисичні риси. Розглянемо, як це проявляється в романі «Ніч із профілем жінки». Грандіозним нарцисом у романі є образ панни, що ніяк не може скласти собі ціни і вийти заміж. Через свою нарцисичну природу вона не може до когось прив’язатися й полюбити, тому залишається самотньою. Жінка маніпулює почуттями чоловіків, висуває їм завищені вимоги, знаючи, що вони їх ніколи не виконають, вона боїться, що в шлюбі стане залежною від чоловіка і втратить контроль над своїм життям. Нарциска нудна сама і їй швидко набридають і стають нудними стосунки з будь-яким чоловіком. Господь у романі карає панну тим, що перетворює її в гриба з пряним трупним запахом. Жінкою, в якої домінує нарцисичний розлад особистості, у романі постає Єва Розпутна. Грандіозний нарцис – це упир, якому постійно потрібні свіжі чужі емоції, бо своїх він не має. У Єви ця риса проявляється в нарцисичному циклі – постійній зміні партнерів. Це туровецька блудниця, до якої з настанням темряви «починали йти чоловіки, їхати кіньми, на велосипедах, мопедах, мотоциклах, легкових і вантажних автомобілях, тракторах, військових джипах, автобусах». Її макіавеллізм проявлявся в тому, що вона маніпулює своїми чисельними коханцями, беручи від них «борошно, крупу, горіхи, полуниці, аґрус, виноград» і, звісно, їхні почуття. У Єви Розпутної є прояви садизму, своєю зневагою і брутальним відштовхуванням Юхима Бочки вона доводить його до самогубства. Поєднання нарцисизму і макіавеллізму простежується і в Ольги Кравчук, що маніпулює своїм чоловіком і неповнолітніми доньками, зваливши на них усю домашню жіночу роботу, а їм говорить, що в неї хронічні хвороби і постійно їздить по лікарях, які не можуть встановити їй діагноз. Психопатом у романі є Аркадь Кушнір, який постійно б’є свою дружину і дітей. Нарцисизм і схильність до маніпуляцій у ньому мають додаткові прояви, що доповнюють його деспотизм. Темна тріада особистості яскраво представлена в образі Микольці Кравчука, в якому органічно поєднуються нарцисизм, психопатія, макіавеллізм. Кравчук змушує Вічу чистити рукавами сорочки свої черевики і нести за нього рюкзака. Все це Віча робить заради цигарки і бажання прислужити старшому хлопцю у формі моряка. Як усі нарциси, Кравчук стежить за своїм одягом, зачіскою, від нього завжди пахне одеколоном і він пихато проходить повз молодших за себе хлопчаків. Микольця любить садизм і отримує задоволення від знущань емоційно залежного від нього Вічі Нагорнюка. Ознаки темної тріади особистості простежуються в образі директора школи Костя Денисюка, нарциса, що пишається своєю посадою. Він жорстокий, насолоджується знущаннями, а отже, у нього є і риси психопата. Денисюк схильний до маніпуляцій підлеглими, змушує їх обслуговувати його патологічні нахили і влаштовувати в Туровці вечірню комендантську годину. Поєднання нарцисизму й садизму відчувається в образі Костя Барзишиного, який заради того, щоб утвердитися серед своїх ровесників, вимащується грязюкою і голий вискакує з жита, лякаючи дівчат. Щоб стримати жителів Туровця від токсичних нахилів, з’являється нічна жінка, що вибирає собі в жертви тих людей, яких вразили хворобливий нарцисизм, жорстокість, схильність до брехні й маніпуляцій. І ця терапія була ефективнішою за проповіді священника і сеанси психотерапевта.

У романі Володимира Даниленка «Ніч із профілем жінки», крім раю і пекла, зображено також чистилище. На відміну від католицького віровчення, православна церква не визнає чистилища, вважаючи ідею чистилища такою, що належить до концептуальних відмінностей між християнськими церквами західного і східного обрядів. Тоді як католики дотримуються доктрини, що душа померлої людини потрапляє в чистилище, щоб очиститися від скоєних гріхів. А отже, після смерті людська душа ще може відмолити гріхи і пройти процес очищення. Православні вважають, що після смерті людина втратила шанс спокутувати свої гріхи. Відведений їй для розкаяння час минув. Далі за померлих молитися і просити Господа відпустити їхні гріхи можуть тільки близькі їм живі люди. У православних церквах моляться за померлих і приймають записки з іменами покійних за упокій їхніх душ. «Душі померлих, – говорив сербський старець Фадей Віттовницький, – чекають від вас допомоги. Як тільки закінчується тілесне життя людини, вона втрачає право молитися за себе, бо час її спокути минув, за неї можуть молитися перед Господом тільки інші». Про чистилище в романі розповідає один із героїв Петро Кушнір, що, збираючи гриби, провалився в нору під ялиною і опинився в незнайомій місцевості, де набрів «на велику галявину з прозорими циклопічними апаратами, біля яких працювали люди в світлих комбінезонах, схожі на лікарів у лабораторіях». Як виявилося, це була фабрика з фільтрації та переробки душ. Звідусіль ангели приносили до циклопічних апаратів душі померлих людей, їх пропускали через спеціальний апарат, який за короткий час висвітлював на екрані найголовніші етапи життя людини. Сховавшись у кущі терену, Кушнір спостерігає, як на екрані проноситься життя чоловіка, що пропив своє життя, грубо ставлячись до дружини й дітей, і люди в комбінезонах пускають його душу на переробку. Ось ангели приносять душу наступної померлої людини, якою виявилася жінка, що багато разів міняла чоловіків, зраджувала їм, доводила їх до деградації і самогубства. Її визначають, як «розвинуту темну душу» і відправляють на торфовище, що виконує в романі роль пекла, де горить торф, кипить у болотах вода, а полем блукають обсмалені й замучені людські тіні. І нарешті ангели приносять душу праведного чоловіка, що всю свою любов вклав у дітей, дружину, в допомогу людям, які потребували цієї допомоги, і його душу відправляють у райський сад. Кушніру пояснив те, що відбувається в чистилищі, Бенедь, якого знав чоловік ще коли той був живим. Бенедь розповів, що таке переробка душі. Це коли в душі стирають її пам’ять про попереднє життя і роблять новий запис, тобто її використовують, як матрицю, в яку записують нову долю. І цю нову інформацію ангели вночі вживлюють жінці на п’ятому місяці вагітності. Бенедь зізнається Кушніру, що світлі душі живуть вічно, пам’ятаючи про всі свої перевтілення, цією пам’яттю є інтуїція, темні нерозвинуті душі йдуть на переробку, а темні розвинені душі після страждань у пеклі очищуються і знову повертаються в світ зі збереженою пам’яттю про свої страждання. Отже, горе і страждання людині даються для того, щоб вона розкаялась і очистилася від байдужості та зла. У кінці роману з’ясовується, що чистилище – це не зовсім реальний світ, а Петро Кушнір – не зовсім той чоловік, якому можна довіряти. Образ чистилища в романі Володимира Даниленка нагадує ідеї про вічне житті Костянтина Ціолковського, у вченні якого атоми вічні, і саме вони допомагають людині перевтілюватися в інших людей. Фактично це перероблена доктрина реінкарнації. Водночас чистилище в романі «Ніч із профілем жінки» віддалено схоже на араф у ісламській есхатології, як простір між раєм і пеклом, у якому душі чекають, як вирішаться їхні долі, і про це сказано в сьомій сурі Корану. Отже, у своєму романі автор поєднав ідеї католицьких теоретиків, індуїзму, ісламу та вчення Ціолковського про вічне життя. Вікторія Волинець