Що-що? Скляне, безжалісне й безмістовне кохання двох морських свинок, які все розуміють, а сказати нічого не можуть, ще з присмаком ревнощів, злості та провини? Ха! Дайте два! Це якщо говорити про те, що сподобалося в книзі. Я справді люблю, коли персонажі закоханні до болю, до одержимості, до помилок. Бо іноді, мені хочеться постраждати за них на сторінках книги, бо в житті страждати дуже не хочеться. А от детективна інтрига тут слабка. І, вибачте фани Шекспіра, але дарк академічна атмосфера і всі ці описи акторства мене не захопили. Хоча я оцінила і те, як авторка гралася стукрурою та подачею. І те, як органічно впліталося цитування Шекспіра й як відверто й палко актори говорили про себе та мистецтво. Але... ну... від вчинків деяких хочеться волосся рвати. У цілому, ще більше впевнилася, що на дарк академію мені треба особливий настрій, бо просто так мені не заходить( До зустрічі з авторкою я тепер готова! P.S. так, тепер я згодна, що назва злодії в назві тут взагалі не в тему. Ех...

Атмосферою, ця книга нагадала мені «Таємну історію» Донни Тарт, і у висновку мені взагалі не сподобалась. Нічим нецікаві персонажі, до кінця не розкриті, «жертваяканеєжертвою», атмосфера типу «dark academia“, якої тут немає.. Висновок: маркетинг підкидає дуже погані книги.