Ідея книги була неперевершена, особливо враховуючи те, що серед сучасної української літератури гостро не вистачає творів на подібну тематику (РАС, підлітки, їхні проблеми, асоціювання своєї боротьби із Розстріляним Відродженням). Починається книга чудово: ідея боротьби за свою творчість, свободу, свою унікальність, боротьби проти загальноприйнятих установ, за засади нонкомформізму - прекрасна задумка. Але книга з якихось причин сама не витримує свого потенціалу, і замість цілісної історії і розкриття відпочатку цікавих персонажів читачі отримують просто відривки з життя нарочито ідеальних підлітків, а сама історія закінчується нічим. У мене немає питань до самого по собі "відривчастого" стилю написання, бо, наприклад, "Дім, в якому...", маючи схожий стиль і тематику, витримує і завершує історію чудово. А ця книга - ні. Я не думаю, що ідея порівнювати "Виродків" та "Дім" - хороша, але не можу цього не робити. Я не знаю точно, у чому саме "Виродки" програють - здається, що в усьому, від персонажів - до того, як саме закінчується історія. Єдине, до чого прийшли персонажі у фіналі цієї книги, - шок від обірваної кінцівки. Майже жодна арка персонажа не була закінчена, і таке відчуття, ніби це мала бути книга на 700 з гаком сторінок, але автор вирішив обірвати її на третині. Та сама війна підлітків проти суспільних установ, проти самого міста, яка, здавалося, є рушійною силою сюжету, не має навіть натяку на кінцівку, хоч на якийсь висновок. Протягом усієї книги персонажі повертаються до боротьби лише декілька разів, і весь час, що залишився, автор намагається розкрити персонажів, але це не вдається чи то через мізерну кількість сторінок, чи то за інших причин. Видно, що персонажі-підлітки мали бути різними, кожний - по-своєму унікальний, і на початку вони здавалися цікавими, але майже у всіх них не вийшло стати чимось більшим, ніж клішованими картонками по типу "особливий хлопчик", "карикатурний комп'ютерний геній" чи "та сама бунтарка". З якихось причин автор у декілька разів перебільшує реальні можливості підлітків, вони стають чи не всемогутніми напівбогами (особливо це відчувається на персонажці, яка "хакає все, що може", хоча можна було б подумати, що цей тип персонажів залишився у підліткових серіалах на Дісней у 2000-х роках; нічого, окрім такої "крутої" здібності, персонажку більше не характеризує).У цій книзі є лише один персонаж, який справді проходить хоч якийсь шлях і змінює свою думку наприкінці книги, в той час як усі інші або ж топчуться на місці, або ж роблять метаморфози десь за кулісами, і в результаті чого від їхньої індивідуальності на початку книги до фіналу доходить лише тінь. Є ще третій тип персонажів, які були введені в оповідання, але не посприяли взагалі ні на що, тому залишається лише здогадуватися, з яких причин вони з'явилися. Питання виникають не лише через "пласких" персонажів, а й через їхні вчинки. Зроблю спойлер: наприклад, директор школи веде себе абсолютно згідно зі своїм прізвиськом, звинувачуючи сина мера (який є підлітком) у вбивстві, при цьому заявляючи це в актовій залі перед усією школою з такими само підлітками. Чи мав він докази для таких заяв? Очевидно, що ні. Чи налаштував він купу підлітків проти іншого підлітка? Звичайно. Чи виявиться він людиною з другим дном, здатною на не дуже гарні вчинки? Ні в якому разі, причина - "тому що". Цей персонаж відноситься до таких само персонажів, які "просто хороші". Причин, чому директор взагалі підтримує творчість підлітків, нема: підтримує, бо відноситься до "хороших". Важко відповісти, із чим саме не впоралась книга. Можливо, вона була зіпсована тим, що сюжет, який, судячи за анотацією, мав крутитися навколо війни із стереотипами, розвалився. Сюжет нібито не здатний сфокусуватися на чомусь одному: в один час на повістці дня протистояння проти ворогів, в інший - повсякденність підлітків (вона й так показано дуже коротко, а в інші моменти стає зрозуміло, що увага приділена приблизно трьом-чотирьом підліткам, в той час як інші просто забуті). Чому така сама повсякденність підлітків була показана краще у "Домі, в якому..." ? Можливо, через об'єм книги. У трьох томах "Дому" у читачів було багато часу, аби поглянути на Дім від лиця персонажа, який їх цікавить, побачити цього ж персонажа від лиця його друзів і від третього лиця - в Інтермедіях, флешбеках з минулого. У "Виродках" у найкращому випадку персонажу присвятиться один-два розділи, а потім персонаж буде просто витіснений іншим персонажем (і надалі може взагалі не з'являтися). Можливо, у "Виродків" просто немає місця для розкриття і персонажів, і ідеї, і їхніх мотивів. Оповідь неначе сама не знає, чому приділити увагу, які епізоди важливі, а які - ні. У цей же час повсякденні, здавалося б, відривки у "Домі" мають значення і важливі для сюжету. Головним мінусом книги, як на мене, є її фінал, і це вже було згадано. Проистояння, яке обмежилося максимум двома розділами, в якому йому приділили увагу, начебто обривається. Але чи починалося воно взагалі? Таке відчуття, ніби персонажі були більше зайняті власними проблемами. І це не погано, але в такому випадку книга мала бути повністю побудована лише на особистих стражданнях і думках підлітків, і тоді, можливо, вони були б розкриті краще. Персонажів, які не змогли розкритися чи хоч як показати свою багатогранність (а не просто "хорошість"), просто "злили", а інші залишилися у повній бездіяльності. У мене були дещо інші очікування щодо книги про бунтарство. Я чудово розумію, що трагедії мають бути показані, мають бути показані жертви, на які йдуть персонажі заради свободи, але жертва у фіналі була такою, ніби твору був потрібен швидкий кінець, і все одно, логічний він чи ні. У результаті усі, окрім одного персонажа, яким є єдиний тверезо мислячий Скажений Ром, ні до чого не приходять. У "Домі" кінець теж не був хеппі-ендом, але він представляв собою вибір між реальністю та ілюзіями, де кожен персонаж зробив свій вибір, засновуючись на своїх принципах, цілях і почуттях. У цей вибір віриш. У фіналі ж "Виродків" ніякого морального вибору нема (оповідь закінчується раніше, ніж представляється можливість його зробити), і, як вже було зазначено, можна сказати, що у книги взагалі немає фіналу. Я підтримую українських авторів і дуже бажаю, аби серед українських творів було місце й творам про підлітків, але, на жаль, не таким. Неправильним буде сказати, що у книги взагалі немає ідеї; вона є, але показана занадто дивно і не до кінця розкрита. Таке відчуття, ніби автор справді хотів сказати багато про те, що його хвилює, але не знайшов слів для цього чи не придумав влучні сцени, які це показали б. У підсумку, можу сказати,що ця книга - зовсім не те, що від неї очікувалося, і на фоні того ж "Дому, в якому..." програє повністю. Якщо ви хочете знайти книгу про підлітків, які є не такими, як усі, замість імен називають один одного прізвиськами, намагаються знайти спільну мову з вчителями, протистоять стереотипам, філософськи осмислюють своє буття, шукають своє місце у світі, змінюються під впливом інших і для інших, роблять висновки і приходять до чогось - краще почитайте вже згаданий "Дім, у якому...", особливо в українському перекладі. На жаль, "Незручні. Відчайдушні. Виродки" не може розкрити закладені у творі ідеї або показати по-справжньому живих, а не клішованих персонажів.

Книга, що точно варта уваги. Вивела з нечитуна та ніби відкрила друге дихання. Сама історія цікава, а персонажі гарно прописані, та западають у душу. Читається швидко та легко, при цьому залищаючи багато емоцій по завершенню. Оформлення теж на 10 з 10

тут піднімаються супер важливі, але дуже складні теми: неконформність, сексуальність, психологічні розлади і стани (від РАС до синестезії, тут величезна вибірка), інвалідність, насилля і зради в сім'ї, селфгарм тощо. я швидко перестала сприймати цю книжку як реалістичну (бо тут дуже обмежений і концентрований простір), а скоріш як такий умовний і гіперболізований світ, який як раз зайде підліткам з їх максималізмом . почну з питань і зауважень, щоб потім перейти до переваг цієї важливої книжки . в книжках на складні теми для найменших зазвичай є передмова від психолога й вони серйозно вичитуються перед виданням. а що якби я сказала, що книжки для підлітків (навіть старших) теж неймовірно важливо спочатку пропускати через психологів? якщо я правильно розумію, авторка такого фаху не має, і я не знаю, чи зі спеціалістами консультувалися. на мою скромну і також непрофесійну думку, тут мають бути як мінімум триґер-ворнінґи (а їх тут безліч). підлітки (особливо ті, що не вписуються з будь-якої причини) можуть бути особливо вразливими і мені хотілося б почути думку фахівців . переважна більшість дорослих в цій книзі (поліція, рандомні люди на вулицях) - погані, жорстокі, не здатні зрозуміти цих дітей. є кілька хороших (директор, деякі батьки, вчителька малювання тощо), але з них більшість інфантильні. батьки і взагалі дорослі не мають права перекладати відповідальність на дітей, дорослі мають бути дорослими, опорою, це їхній обов'язок. свідомо наражати дітей на небезпеку і потім їм же виливати душу щоб емоційно зрілі (хєх) підлітки їх втішали? ні, так не можна, не дай боже дитина реально втрапить в таку ситуації і вважатиме, що вона достатньо доросла (ні) і має емоційно обслуговувати реального дорослого . а тепер до переваг, які для мене вирівнюють деякі недоліки . репрезентація - це мега важливо. я погортала кілька відгуків і реальні підлітки пишуть, наскільки відчули себе почутими і зрозумілими завдяки цій книзі. хіба це не найголовніше? так, авторка тут зібрала ну безліч різних персонажів з депресією, з проблемами з соц. адаптацією, з РАС, підлітків, що користуються кріслами колісними, всіх можливих квірів тощо. і це ще звісно тільки верхівка айсберга бо стільки існує різних людей, але навіть так багато хто зможе знайти себе тут і відчути підтримку, якої часто так не вистачає . тут багато підтримки творчим дітям. і це не тільки про малювання, а і про танці (заради танців, а не заради стандартів і нагород), фотографію, кіберспорт, комп'ютерні технології, написання клубної музики і ще багато чого. ця книжка очевидно створена саме для тих підлітків, що не хочуть пов'язувати життя зі "звичайними" професіями (працювати нормований робочий день і отримувати стабільну зп не погано, просто їм не підходить), але мають сумніви чи потерпають від тиску оточуючих. можливо саме в цій історії вони знайдуть необхідну впевненість . формат уривків зі щоденників прикольний, дуже швидко читається і дає змогу потренувати пам'ять (якщо для вас це багато персонажів - розвивайте пам'ять і уяву, це корисно) . оформлення просто 10/10 кайфік, дуже тішуся що у нас є такі талановиті молоді художники і їм дають роботу в таких крутих видавництвах як ВСЛ . не дуже реалістичний але вигадливий і навіть утопічний навчальний заклад де учні користуються прізвиськами замість імен? трошки знайомо, але нашим підліткам таке треба