Хоч це може видатися дивним, свою рецензію на роман «Невеличка драма» Валер’яна Підмогильного хочу почати цитатою іншого українського класика, бо саме рядки Ліни Костенко ідеально передають настрій, який залишився після прочитання твору. Кожен кінець завжди є початком чогось нового. І фінал «Невеличкої драми» трохи сумний, але водночас життєствердний, адже на головну героїню Марту чекають нове житло, нова робота та нові знайомства. Давно помітив, що читачі Підмогильного поділяються на шанувальників «Міста» і тих, хто віддає перевагу «Невеличкій драмі». Мабуть, не останньою чергою секрет тут криється у відмінностях між головними персонажами. В одному випадкові маємо молодого хлопця-кар’єриста, в іншому – романтичну і трохи наївну дівчину. І все ж, як на мене, є дещо спільне, що об’єднує Марту Висоцьку і Степана Радченка. Обоє – українці молодого покоління, позбавлені почуття меншовартості. Вони готові вперто йти вперед до мети. Хоча Марта живе мрією про кохання, вона ніколи не забуває подбати про свої практичні інтереси. Дівчина швидко знайшла помешкання, успішно пройшла перекваліфікацію. Саме тому її драма «невеличка». Розрив зі Славенком Марту не зламав. Це лише прикрий епізод і попереду в героїні довге життя. Єдине, що мені в «Невеличкій драмі не подобалося – це деяка млявість і повільність розгортання сюжету, особливо у першій частині роману. Хотілося більше подій та динаміки. Але я розумію авторський задум. Перед нами інтелектуальний роман, у якому головну увагу зосереджено на численних діалогах, що відбуваються в кімнаті Марти. Бесіди точаться навколо найрізноманітніших тем: природа кохання, потреба раціоналізації життя, розбудова соціалістичного ладу тощо. Підмогильний майстерно витворив образи людей, протилежних одне одному за ціннісними орієнтирами і особистою вдачею. Важко знайти щось спільне в світоглядах запеклого раціоналіста Славенка та ідеаліста Льови! Палкі дискусії героїв роману добре передають атмосферу змагання ідей, що нею були переповнені «наші двадцяті». Окремо хочу відзначити соковиту українську мову творів Підмогильного. Я неабияк насолоджувався, смакуючи нею! Не випадково Підмогильний був одним із укладачів Російсько-українського фразеологічного словника. Він – великий майстер слова. Що можна сказати про стосунки Славенка з Мартою? Найпростіше було би звинуватити у всіх гріхах чоловіка, який втамував свою жагу і цинічно покинув дівчину. Однак, на мою думку, таке бачення хибує надмірним спрощенням. Для мене короткий роман Славенка і Марти – це історія про те, що протилежності притягаються, але недовго тримаються разом. Ця пара не мала підґрунтя, аби вибудувати тривалі стосунки. Дуже показово, що аж до останнього побачення закохані навіть не виходили з кімнати Марти. Щойно минула перша пристрасть, одразу далася взнаки відсутність спільних життєвих цілей. Марта не потрібна Славенкові в його кар’єрі, але й занурений у досліди хімік навряд чи вдовольнив би потреби палкої дівчини, якби справа дійшла до створення сім’ї. Розрив став найкращим виходом, звільненням для обох. Наостанок хочу сказати про актуальність творчості класиків Розстріляного відродження в день сьогоднішній. Наведу лише одну цитату з «Невеличкої драми» про «українців молодого покоління»: «Їх легко пізнати. По крамницях вони запитують усе по-українськи, до того ж голосно, демонстративно, і вимагають, щоб їх розуміли». Як пишуть у дитячих журналах: «знайдіть десять відмінностей». Сто років минуло, а ми знову на етапі розбудови своєї держави та нації. І досвід минулого, зокрема зроблених тоді трагічних помилок, є для нас тепер дуже цінним.

Після шкільної програми з української літератури, здавалося, що в українській літературі практично немає авторів інтелектуальної прози. Та, на щастя, вже після школи, я відкрила для себе таких письменників, як Винниченко, Віктор Домониович і Підмогильний. Молода дівчина Марта переїхала з провінції до Києва, де після навчання одразу ж влаштувалася на роботу. У неї багато залицяльників, та жодного з них вона не сприймає серйозно. Та все ж один чоловік таки завойовує її серце. Це вчений біолог, який все життя присвятив науці і такі дріб'язкові речі, як кохання, вважає непотрібним почуттям. Але зустріч з Мартою змінить його думку. Та чи будуть ці стосунки мати шанс і чи стануть щасливими? Це драматична історія про кохання в часи соціалізму, де практичність і раціоналізм постають на перший план, зневажаючи будь-які почуття та бажання. Про проблеми українізації і пошук себе у світі, де кожен сам за себе. Ця історія не втрачає своєї актуальності і в наш час. Вона про підступ, зраду, егоїзм і самовідданість. Про кохання, яке спустошує і яке окриляє. Це один з тих якісних романів української літератури, на які варто звернути увагу і не пошкодувати часу на його прочитання. Однозначно раджу!

"Невеличка драма" Валер'яна Підмогильного - це якісна українська інтелектуальна література 30-х років 20 століття. І хай вас не лякає згадка, що це можливо шкільна програма, нічого подібного - це недооцінений геній української літератури. Мова його творів відразу закохує кожного, адже відкривши першу сторінку, ви зможете відпустити її тільки перегорнувши останню. Тут про Київ і його вулички, здібних молодих людей з провінційних міст, амбітних та холоднокровних вчених, кохання та пристрасть, вродливу Марту, м'якосердного Льову та багатоликість людей які оточують в праці та по-сусідству. Як брехня може зруйнувати життя, а самозакоханість запровадити до загибелі. Роман насичений психологічним аналізом молодої людини раннього радянського часу. Провінційна людина у великому місті - місті великих можливостей та глобальної самотності, хто вона? Які небезпеки оманливого щастя та любові несуть загрозу при виборі друзів та знайомих? Автор щиро та невимушено підштовхне вас до співпереживання та обурення всього, що відбуватиметься з героями його роману. "Невеличка драма" Підмогильного - це твір який вартий уваги обов'язково ❤